Основи психодинамічної діагностики і психотерапії

“Ще перед першою зустріччю аналітик є об'єктом переносних почуттів пацієнта. Пацієнт розглядає аналітика не інакше як когось, хто навчений допомагати, а також (завдяки поки що невідомому процесу) полегшувати душевний біль. Аналітик часто-густо переживається як цілюща матір, перехідний об'єкт дитинства, як жадана едіпальна мати, або жаданий едіпальний батько і т.д. З цими надіями також пов'язані специфічні страхи перед розчаруванням.” (Th. Ogden, 1995, S.173). “Стосунки, в які вступають двоє людей під час аналізу, є одночасно і найформальнішими і найінтимнішими формами людських стосунків, які тільки бувають в цьому житті. Формальність віддзеркалює повагу до аналізанда та аналітичного процесу. Також вона є проявом того факту, що аналітик не зобов'язується і не претендує бути другом пацієнтові (зрештою, ми не платимо друзям гонорарів, щоб вони з нами розмовляли). Тому від самого початку слід усвідомити, що інтимність аналітичного процесу є інтимністю у формальному контексті.” (Th. Ogden, 1995, S. 177). “Через входження в аналітичний досвід (починаючи від первинного інтерв'ю) психічний простір (який за Th. Ogden є суттю “матриксу духу”) збільшується і таким чином стає більш чи менш тотожнім аналітичному просторові; так аналітичний простір стає простором, де пацієнт думає, переживає та живе. Особливим чином події, котрі складають переживання пацієнта стосовно його внутрішніх та зовнішніх об'єктів, стають подіями, що складають зміст його повсякденного життя. Подібним же чином його реакції на ці події є важливими для нього настільки, наскільки вони сприяють аналітичному досвідові. В кінцевому рахунку, це є вже не індивідуальний психічний простір пацієнта, але значною мірою, аналітичний простір, що являє собою місце, де пацієнт переживає свою безсвідому внутрішню драму. Розвиток цього процесу включає все те, що заведено називати формуванням неврозу переносу та психозу переносу, але жодним чином не обмежується цим.” (Th. Ogden, 1995, S. 191).

 

 

„Визначний здобуток первинного інтерв'ювання досягається в результаті розробки матеріалу на основі отриманої в інтерв'ю інформації. Це вихідне твердження потребує більш ґрунтовного роз'яснення. Згідно багатьох спостережень, інформація надходить з трьох різноманітних джерел, розмежування між котрими є дещо штучним. Відповідно до свого походження, інформація по-різному оцінювалася та використовувалася в практиці інтерв'ювання минулих років, а часом навіть не приймалася до уваги.

По-перше, ми отримуємо звичну об'єктивну інформацію. Йдеться про особисті плани, факти біографії, певні патерни поведінки або особистісні риси та властивості, які є доступні перевірці. Ці дані розцінюються в сенсі психологічних висловлювань та демонстрацій завдяки певній констеляції фактів, набуваючи, таким чином, характеру об'єктивної інформації. Так, наприклад: пацієнт, одружений, батько трьохрічного сина, звертається  за консультацією у зв'язку із сімейною ситуацією, що загрожує розірванням шлюбу. Батьки пацієнта розлучилися, коли він мав один рік. На питання, відколи він має наміри розлучитися, він відповідає: вже два роки.

Всі ці дані, що поодинці можуть бути перевіреними, були подані в процесі розмови без будь-якого зв'язку між собою. Але в них виявляється певна констеляція психологічних висловлювань та демонстрацій у формі наступної об'єктивної інформації: у пацієнта, в його ідентифікації з власними батьками, зароджуються плани розриву шлюбу саме тоді, коли його власний син досяг того ж віку, в якому перебував пацієнт під час розлучення його батьків. Для психологів така ідентифікація є добре знайомою. “Моя дитина матиме не більше і не краще, ніж мав я у її віці.” Подібну інформацію можна отримати навіть із письмово задокументованих біографічних даних, не вдаючись до особистої бесіди.

Основним інструментом сприйняття даних зв'язків із сукупності об'єктивних даних є професійна підготовка та знання. Це джерело інформації використовується найчастіше. Дані, отримані з нього, є надійними, до того ж їх завжди можна перевірити. Водночас інформація, що міститься в таких даних, є досить неоднозначною. Надійність психологічних свідчень врешті-решт залежить від професійних знань та здібності до переконливих логічних комбінацій. В якості критерію достатньої правдивості інтерпретацій пропонується логічна очевидність. Зображення пацієнта, отримане даним шляхом, має характер реконструкції, а тому справляє враження кліше, що не включає неповторних індивідуальних рис окремої особистості. Для наукових цілей дані реконструкції виявляються дуже продуктивними, проте мають невелике значення для прогнозу індивідуальної терапії. Вони базуються переважно на інтелектуальній спостережливості.

Іншим джерелом даних є суб'єктивна інформація. Ці дані можуть бути надійними лише частково. Вирішальним є те значення, яке їм надає пацієнт. Суб'єктивна інформація не може бути розкрита самим лише психотерапевтом,— тільки спільна праця з пацієнтом робить її зрозумілою та доступною. Інструментом пізнання суб'єктивної інформації є лише вміле поводження з пацієнтом в ситуації первинного інтерв'ю. Одного разу здобута інформація є абсолютно однозначною, але важко піддається перевірці. Критерієм її надійності є ситуативна очевидність, відчуття узгодженості між інформацією та подіями в ситуації. Зображення пацієнта, отримане даним шляхом, є дуже живим, але обмеженим виключно актуальною площиною