Основи психодинамічної діагностики і психотерапії

Інтерв'юєр: Тепер я можу собі уявити, як Вам всюди велося... Ви почуваєтесь маленькою дівчинкою, що лише величезними зусиллями, наполегливістю і витримкою могла б досягти того, щоб мати надала їй дещицю свого часу. Я також розумію тепер, чому Ви так мало вірили в те, що дійсно отримаєте належний Вам час для розмови зі мною без зусиль і натиску, і чому власне Ви так поспішаєте, ніби Ваш час вже добігає кінця. Вам повинно б здаватись, що тільки завдяки великим зусиллям Вам вдалось би отримати мій час, бо я маю дуже багато інших важливих справ.

Тут фактично відбувається зміна, виникає пауза. Здається, моє зауваження було слушним. Вона здивовано і дещо вагаючись підтверджує це. Так, це дійсно вірно: тепер, з чоловіком, раніше – з матір'ю, а зрештою – і в її теперішній роботі. Вона замовкає... Далі вона розмірковує, чому вона погодилась на дистриб'юторську роботу, хоча набагато більше задоволення отримала б, працюючи власне за фахом – косметологом. І тут пацієнтка повідомляє дещо дуже важливе: її матір  смертельно хвора і доживає останні дні. (Це, як я припускаю, і спонукало до звернення по психотерапевтичну допомогу).

Сцена  прощання з пацієнткою разюче відрізняється від гарячково-напруженої початкової сцени. Домовляючись про наступну зустріч, пацієнтка здається заглибленою в свої роздуми і дещо відстороненою.

Змальована в початковій сцені пластична, але незрозуміла ситуація цейтноту, з її гарячковістю і беззмістовністю, розглядалась і характеризувалась пацієнткою, як пов'язана з її шлюбом. Інтерв'юер подумки співставляє подружню ситуацію із сценою “тут і тепер” і констатує, що пацієнтка поводиться так, ніби плутає інтерв'юєра із своїм чоловіком, кваплячись встигнути щось повідомити ще до того, як чоловік знов порине в якусь свою діяльність.

Заняття дистриб'юторством ще більш специфікує ситуацію: вона завжди і скрізь “крутиться” як дистриб'ютор і майже постійно-безуспішно. Розуміння терапевтом дистриб'ютора, що дістав відкоша, який знову нічого не продав, дозволяє пацієнтці перейти до край важливих стосунків з її матір'ю, в яких вона водночас розпізнає свою сутність як безталанного дистриб'ютора, якому щоразу відмовляють. Поведінка інтерв'юера в рамках цієї “дистриб'юторської сцени”  означає, що він як зацікавлений клієнт виділяє час і надає можливість щось йому запропонувати.

Маленька дівчинка, яка намагається здобути материнської уваги та турботи, безпосередньо входить до актуальної сцени, повідомляючи про те, що пацієнтка поводить себе тут і тепер як маленька дівчинка, якою вона була колись, і що в той самий спосіб, що і тоді, вона намагається отримати увагу та турботу своєї матері. Мовчання сигналізує про те, що сцена змінилась. Клієнт\мати\терапевт зацікавлена пропозицією і водночас здається, що дистриб'ютор\дівчинка\пацієнтка вперше дійсно сприймає себе саму: вона і тут, як завжди, знову взяла на себе цю невдячну роль дистриб'ютора.

Продовжуючи цю “дистриб'юторську” аналогію, можна сказати, що в первинному інтерв'ю було зроблено вдалу презентацію. Тепер продукт можна спокійно піддати перевірці. Отже, пацієнтка намагається, як мені здається, “нав'язати” свою роботу і ділову жінку, з якою вона ідентифікувалась. Вона перейняла у своєї матері “бізнесовий метод” чогось досягати, і намагається тепер в той самий спосіб реалізувати власні бажання близькості, затишку і спокою. Одночасно ідентифікація означає близькість з матір'ю згідно принципу “я стану тим, чого не в змозі отримати (матір)”. Так виникає зачароване коло між спробою відкинути цю внутрішню матір шляхом проекції (міркування про розлучення з чоловіком) і одночасним бажанням близькості і затишку, яке не може бути здійснене  методами, перейнятими від матері (тиск і гарячковість).

Загроза в недалекому майбутньому дійсної сепарації від матері знову драматизувала ці нерозв'язні стосунки. (Laimböck A., 2000, c.48, 54-58).

“Надійність отриманого зображення особистості пацієнта та його психічних розладів зростає в процесі інтеграції інформації з усіх трьох джерел, що сприяє нейтралізації різнозначних оцінок отриманої інформації... (H. Argelander, 1992, S. 15).  „Психо-логіка”, що нам так необхідна для розуміння хвороб наших пацієнтів, не вичерпується розкриттям логічних зв'язків, лише разом із сценічним розумінням вперше вступає у свої права. Вона набуває свого значення, якщо ми можемо привести фактичний матеріал у відповідність до сцени, в якій ми приймаємо участь разом з пацієнтом, та отримати підтвердження в  ситуативній очевидності. Пацієнт подає нам враження про безсвідому гру сил, що обумовлюють його хворобу, не тільки повідомляючи інформацію, але й репрезентуючи її у вербальній та невербальній комунікації з інтерв'юером безпосередньо як сцену. Ця креативна здібність до сценічного оформлення безсвідомих конфліктів пов'язана із певною функцією Его, що зветься сценічною функцією і є вражаючим талантом людини.” (H. Argelander, 1992, S. 61).

 

 

“Ми намагаємося створити передумови для того, щоб пацієнт не тільки міг висловитися та розповісти про себе, але й проявити нам в ситуації інтерв'ю розлад особистості, що є необхідно для нашого заключення. Під час звичайного медичного обстеження спочатку збирається анамнез, потім лікар складає план обстеження, за яким йде збір об'єктивних результатів обстеження. Йдучи цим шляхом, соматична медицина приходить до діагнозу. В психотерапевтичному інтерв'ю ми збираємо