Основи психодинамічної діагностики і психотерапії

За внутрішньою логікою її приховано перебігаючого хворобливого процесу вона невдовзі входить в нові інтимні стосунки. Знов-таки, вона обирає іноземця, щоправда цього разу європейця, котрий за її словами мав багато спільного з її сином і також був дуже чарівним. “Лише згодом я розпізнала, що він надто ненадійний і на нього ні в чому не можна покластись”. Свої стосунки із сином вона характеризує майже цими ж словами. Власне ці мовні звороти видають нам справжню причину відхилення нею своїх власних почуттів, дистанціювання від них з можливістю переживати їх тільки в інших, щоб зрештою піддавати їх осуду. Коли і другий її партнер, повертаючись на батьківщину, кликав її за собою, вона знов розірвала стосунки. Син, який також був залучений до цих стосунків, і досі вважає цього чоловіка своїм батьком. Пацієнтка гадає, що це уявлення сина дуже важко виправити, при цьому стає зрозумілим, наскільки потужно вона сама заперечує темний колір шкіри свого сина.

Тим часом хлопчик вже настільки підріс і сформувався як особистість, що зміг виконувати для її батьків ту роль, що належала раніше братові.

Пацієнтка тим часом, звільнена від материнських клопотів, мала змогу зробити професійну кар'єру і досягти незалежності в житті. Життя її було позбавлене будь-яких живих емоційних стосунків і перебігало розмірковано, одноманітно і досить нудно, в той час як її син, що став репрезентантом її подавленого емоційного світу, радісно зростав під лагідним сонцем любові бабусі і дідуся. З жахом вона змушена тепер визнати, що розміркованому життю настав кінець, а разом із сином до неї бумерангом повертаються відкинуті нею почуття. Тепер стає зрозумілим, що паніка походить не з реальних зовнішніх складнощів, які ця жінка з легкістю подолала б, але – з її внутрішнього конфлікту, що маніфестує внаслідок зміни життєвої ситуації" (Argelander H., 1992, с.47-52).

"Тепер, спробуймо по пунктах обіграти інформацію нашого прикладу, показавши при цьому, чому інтерв'юер центрального значення в своїх міркуваннях надає братові, набагато менше уваги надаючи батькам пацієнтки і її стосункам з ними, хоча ми знаємо, що батьки аж ніяк не менш важливі для формування хвороби, ніж сиблінги. Слід зазначити, що інтерв'юер був старшим за пацієнтку, тому немає підстав вважати, що його особа спонукала пацієнтку згадувати брата. Окремі фази інтерв'ю можна розмежувати  наступним чином:

1. Пацієнтка презентує себе інтерв'юеру вищезгаданим способом і викликає певний емоційний відгук, який хоч і не позбавлений співчуття, але все ж таки -  переважно негативний.

2. Негативне емоційне враження підсилюється тим, в який спосіб пацієнтка говорить про свого сина. Здається, вона зовсім не розуміє, яким складним є становище темношкірого підлітка в європейському культуральному середовищі, і що саме його чарівність і легка вдача дозволяють йому уникнути ворожості або байдужості оточуючих та здобути їх прихильність. Всі симпатії інтерв'юера спрямовано на цю знедолену, але все ж таки радісну, сонячну дитину.

3. Пацієнтка починає безупинно плакати, використовуючи один носовичок за іншим. Із зростанням співчуття, почуття інтерв'юера до пацієнтки зазнають змін: частина позитивних почуттів знов спрямовується до пацієнтки. Цей зворотній емоційний порух перетворюється на симпатію, коли він дізнається, якою позитивною, професійно спроможною, виваженою і розумною жінкою є пацієнтка. Це приховане відштовхування пацієнтки, звернення до дитини, яку вона не розуміє, і знов повернення позитивних почуттів до пацієнтки є відлунням передсвідомих (тобто на той час ще недостатньо усвідомлюваних) думок про те, що двоє дітей волають до батьків по любов і прихильність.

4. Цілком під впливом свого зовнішнього конфлікту пацієнтка відповідає на питання ( що певним чином було зумовлене саме цими передсвідомими думками) і виказує стурбованість тим, що хлопчині напевно будуть потурати всі сусіди і знайомі, а їй залишається невдячна і відповідальна робота – привчати його до праці і виконання домашніх завдань. Це формулювання, що вже само собою декларує відсутність материнської позиції, є підтвердженням того, що у внутрішньому конфлікті пацієнтки старша сестра опирається тому, що їй поза своїми власними заняттями доведеться рахуватись з потребами молодшого брата, що так безсоромно користується своїм статусом найменшого.

5. На наступне питання, якими пацієнтка бажала б бачити стосунки із сином, вона пояснила, що прагне створити з ним товариські стосунки гармонії і взаєморозуміння.

6. Лише тепер інтерв'юер отримує інформацію про наявність у пацієнтки брата, що є молодшим від неї на два роки. Співпадіння змальованих нею стосунків з братом із стосунками з сином додає впевненості в правильності попереднього розуміння проблеми пацієнтки    ( Argelander H., 1992, с.58-60).