Основи психодинамічної діагностики і психотерапії

Предмет:

Психофізіологія

Тип роботи:

Навчальний посібник

К-сть сторінок:

133

Мова:

Українська

Оцінка:

активності з боку інтерв`юера. Тут можна було б підіграти ситуації, задаючи пацієнту питання, на які він, згідно нашому досвіду, радо і з полегшенням відповідатиме. В такий спосіб ми отримаємо інформацію лише у вигляді відповідей на питання і не більше того. За допомогою цих даних ми можемо спробувати пояснити дещо відносно походження хвороби, яке поза тим залишиться для нас незрозумілим. Спробуємо ж натомість надати можливість цій непродуктивності вплинути на нас, не залишаючи непоміченим жодного супутнього душевного поруху, що виникає у зв`язку з цією “безплідністю”. Тоді раптом можуть висвітлитися стежки, що відкривають новий доступ до заблокованого розуміння. Ми починаємо почувати різницю між впертим, байдужим чи переляканим мовчанням, робимо з цього приводу певні коментарі і з подивом виявляємо, що це мовчання зовсім не є таким безплідним, як нам гадалось досі. На питання, що не залишає осторонь ситуативний феномен, а навпаки, вміщує його в себе, ми отримуємо несподівану відповідь, що стає для розуміння хвороби пацієнта набагато важливішою, ніж відповіді на цілу низку запитань. Часто нарікання інтерв'юерів на те, що вони отримали надто мало матеріалу, є абсолютно безпідставним. Зовсім навпаки, величезна кількість інформації може переобтяжувати інтегративну здатність інтерв'юера і він стає неспроможним осягнути всю багатошаровість цих даних задля отримання більш-менш ясної картини пацієнта і його хвороби.” (Н.Argelander, 1992, c. 57-58).

Ще однією перешкодою ефективному проведенню первинного інтерв'ю, що походить від терапевта, може стати те, що інтерв'юер окремі свої висловлювання та дії не включає в рамки аналітичної ситуації. “Часто на початках своєї практики терапевт має спонукання “розрадити хворого”, “повестись максимально гуманно”, йдучи з пацієнтом із приймальні до кабінету. Наприклад, терапевт, задля розрядки напруженості на шляху до кабінету говорить пацієнтові “Сподіваюсь, ви не мали проблем із паркуванням? Місце для паркування тут просто жахливе!” Таке зауваження в термінах аналітичного процесу є недоречним або навіть шкідливим. Дійсно, з перспективи, що нами тут розглядається, терапевт тут скоріше нашкодив у кілька способів. По-перше, він повідомив пацієнту своє безсвідоме побоювання щодо того, що пацієнт – безпорадне маля, яке потерпає, прокладаючи собі шлях в ворожому світі, і що він, терапевт, почувається винним і відповідальним через те, що не зробив життя пацієнта менш важким. Таке зауваження негайно переводять пацієнта в давальницьку позицію щодо терапевта і зобов'язує його до зустрічної люб'язності, аби допомогти аналітику уникнути почуття незручності. Також коментар терапевта містить натяк на його невпевненість у тому, що терапія, яку він надає пацієнтові, варта тих незручностей, що той зазнає. Далі, коментар такого кшталту, є чимось на зразок крадіжки: він позбавляє пацієнта можливості репрезентувати себе аналітику в той спосіб, який свідомо і безсвідомо обирає він сам. Пацієнту слід надати необмежену кількість шляхів початку аналітичної бесіди. Шлях, який він обере, щоб зробити це, є неповторним жодним іншим аналізандом. Не слід позбавляти його можливості вільно і відкрито змалювати свою власну аналітичну драму, обтяжуючи його безсвідомими змістами аналітика ще до того, як він влаштується в кабінеті. (Для цього ще буде досить часу згодом, коли аналітик невідворотно стане мимовільним актором в безсвідомих фантазіях пацієнта)” (Th. Ogden, 1992b, с.229-230).

6. Схематичне подання основних аспектів первинного інтерв'ю

На завершення спробуймо схематично зобразити все вищесказане стосовно первинного інтерв'ю.

Головні цілі первинного інтерв'ю:

1. Встановлення рапорту, тобто заснованого на довірі контакту з пацієнтом;

2. Оцінка психологічного статусу пацієнта:

2.1 . оцінка симптоматики та проблем і конфліктів у зовнішньому житті;

2.2 . динамічна гіпотеза щодо безсвідомого конфлікту, який зумовлює симптоматику;

2.3 . мотивація стосовно психотерапії (запитання „що привело вас сюди?”)

3. Встановлення показів до терапії.

***

Існує три джерела інформації в первинному інтерв'ю, а саме, об'єктивна, суб'єктивна та сценічна інформація.

***

Усталені клінічні теоретичні концепції.

Перенос являє собою генералізацію проблемного патерну поведінки і переживань в новій ситуації. Проблемна поведінка не тільки повідомляється, але й відтворюється і дедалі повторюється в терапевтичній ситуації; пацієнт реінсценує свої безсвідомі конфлікти в актуальній ситуації стосунків. Те, що він не в змозі повідомити на свідомому рівні, він відтворює в своєму дієвому монолозі, за допомогою сценічної функції Его.

Контрперенос являє собою емоційну реакцію психотерапевта на пацієнта. Завдяки контрпереносу, та його аналізу проблема (хвороба) пацієнта в її актуальних проявах стає доступною почуттям і розумінню терапевта.

Робочий альянс означає стосунки між аналітиком і пацієнтом, що є фрагментом відношення до реальності, і які слід відрізняти від стосунку переносу (Грінсон). Виникає завдяки усвідомленню пацієнтом своєї хвороби, відкритості до співпраці і прийняттю терапевтичних методів і технік; розвивається в процесі солідаризації пацієнта з терапевтичними прийомами терапевта.

Опір є спільним визначенням для всіх перешкод, з якими стикається терапія з боку хворого. Форма і зміст опору дають аналітику важливі роз'яснення стосовно внутрішньої структури пацієнта.

Під інтервенцією слід розуміти намагання аналітика розпізнати безсвідомі процеси на основі їх похідних та повідомити їх пацієнтові в формі “гіпотетичних конструкцій і реконструкцій”, опираючись на припущення, що ці процеси визначають прояви поведінки (симптоматики) пацієнта.

***

Подвійна роль терапевта: задіяний спостерігач.

Терапевт емоційно приймає участь в бесіді і