Основи психодинамічної діагностики і психотерапії

Об'єктні стосунки шизоїдних людей. Первинний конфлікт у шизоїдів створення дистанції у стосунках з іншими людьми, любові і страху. Їх життя наповнене амбівалентністю з приводу прив'язаності. Вони постійно вимагають зближення, в той же час переживають загрозу бути поглинутими іншими. Вони шукають таку дистанцію, при якій збережуть свою безпеку і незалежність, але, при цьому страждають від віддаленості і одинокості.

М. Кляйн відносить шизоїдні механізми до універсальної параноїдально-шизоїдної позиції раннього дитинства. Інші аналітики розглядають шизоїдну динаміку як регрес до неонатального досвіду.

Одним із типів стосунків, які формують шизоїдиу динаміку є гіперопіка. Шизоїдний хлопчик формується в умовах стосунків з матір'ю, яка контролює, критикує, одним словом, створює “задушливу” атмосферу. Багато авторів відмічали роль протиречивих і дезорієнтуючих комунікацій у формуванні шизофренічного психозу. Можливо, це характерно  взагалі для шизоїдної динаміки. Дитині, яка перебуває в умовах утиску і емоційно фальшивих імпульсів легко стати залежною від втечі, чи захистити “Я” від невиносимого рівня гніву і сумнівів. Разом з тим, шизоїдна динаміка можлива і при деформації у ранньому віці.

Шизоїдне власне “Я”. Однією з найбільш характерних особливостей шизоїдних людей є їх повна індиферентність до того, як їх оцінюють інші і які враження вони створюють. Описують беземоційне, іронічне і злегка надмінне відношення шизоїдів до інших людей. В основі своїй дана тенденція має контроль за дистанцією з іншими, вона не допускає приближення зверхконтролюючого іншого. Аналітики описують опозиційність найбільш дезорганізованих  шизофренічних пацієнтів, їх ексцентричність і нехтування звичаями, завдяки чому, вони також дистанціюються від інших.

Не потрібно уявляти собі, що шизоїди холодні і байдужі люди. Вони можуть турбуватись про інших, але при цьому вимагають збереження особистого захисного простору.

Самоповага шизоїдів часто підтримується творчою роботою. При цьому для них важливою є не оцінка їх діяльності іншими, а збереження цілісності через самовираження. Шизоїд шукає підтвердження своєї оригінальності і унікальності.

          Є) Параноїдна особистість.

 

В художній літературі чудово зображений збірний образ колекціонера дрібних образ; несправедливостей, ханжі, ревнивого чоловіка, сутяги. В різного роду ситуаціях вони відчувають себе такими, яких використовують в чужих інтересах, зраджденими або ображеними. У них є такі риси, як підозріливість, відсутність почуття гумору і грандіозність. Суть параноїдної організації  особистості полягає у звичці обходитись зі своїми якостями, які сприймаються як негативні, шляхом проекції, відчуженні власні риси згодом сприймаються як зовнішня загроза. Процес проекції нерідко супроводжується усвідомленням власної величі.

Даний тип організації особистості існує в континуумі ступеня важкості від психотичного до нормального рівня. Параноїдний чоловік повинен дуже глибоко страждати, щоб звернутися за психологічною допомогою; параноїки не схильні довіряти іншим. На противагу депресивним, істеричним або мазохістичним людям, високофункціонуючі параноїдні індивіди прагнуть уникнути психотерпії, якщо тільки вони не відчувають серйозної емоційної болі або не дістають оточуючих. На другому кінці континууму находяться серійні вбивці, які знищують своїх жертв, вважаючи, що ті самі прагнули вбити їх.

Не треба вважати, що людина завжди помиляється, на рахунок тієї небезпеки в якій знаходиться. Деяких людей, які здаються параноїдними, дійсно переслідують – сатаністи, прихильники інших релігійних культів, відкинуті коханці, незадоволені родичі (деякі люди, фактично, завдяки своїм відштовхуючим якостям, стають справжнім магнітом для поганого поводження з ними). 

Потяги, емоції і темперамент. Параноїдні люди бачать джерело своїх страждань поза самих себе, тому, очевидно, найбільш порушені з них є більш небезпечними для інших, ніж для себе. Вони значно менш суїцидальні, аніж порушені депресивні, хоча відомо, що можуть убити і себе, щоб випередити когось (уявного), хто загрожує знищити їх особистість. Недоброзичливість, загрожуючі якості багатьох параноїків стимулювали роздуми, що одним із внесків параноїдної орієнтації є високій ступінь внутрішньої агресії або дратівливості. Маленькій дитині важко управляти високим рівнем агресивної енергії і інтегрувати його позитивне почуття власного “Я”. Так від'ємні реакції вихователів на неспокійного, вимогливого немовля або так званого “тодлера” (починаючого ходити) будуть посилювати його відчуття, що оточуючі люди є переслідувачами. Мейсснер надав ряд емпіричних доказів про “активну” паранойяльну симптоматику у немовляти: нерівномірність, неадаптивність, інтенсивність реакції і негативний стан руху, пов'язану з низьким стимульним бар'єром і, відповідно, гіперзбудливістю.

Параноїдні особистості змагаються не тільки з гнівом, обуренням, мстивістю та іншими більш ворожими почуттями, але, крім того, вони страждають від подавляючого страху. С. Томкінс розглядав параноїдний стан як комбінацію страху і сорому.

Що стосується сорому, то ця емоція настільки не загрожує параноїдній особистості, як і нарцистичній, проте небезпека в кожному випадку переживається абсолютно по іншому. Нарцистичні особистості, навіть самі зверхні, підпадають під усвідомлене почуття сорому, коли з них знімається маска. Параноїдні, навпаки, використовують заперечення і проекції настільки сильно, що сором залишається абсолютно недосяжним для власного “Я”. Тому енергія параноїдної особистості направляється на провал всіх зусиль тих, хто прагне присоромити або принизити їх. Люди з нарцистичною структурою лякаються власної невідповідності, люди з параноїдною особистістю лякаються недоброзичливістю інших людей.

Параноїдні люди надзвичайно вразливі до заздрощів, почуття вини. Вони живуть з жахаоючим відчуттям того, що терапевт, коли він дійсно їх взнає, буде шокований гріхами і розпущеністю, відкине або покарає за здійснені ними злочини. Вони хронічно відбиваються приниженням, трансформуючи любе почуття