продуктивності худоби і зменшує витрати, пов’язані з перевезенням зеленої маси з полів сівозміни до кормушек. Літній табір в господарстві слугує сезонним господарським центром. Разом з навісами для основного виду тварин в таборі проектують приміщення для робочої худоби, складські приміщення для зберігання кормів, навіси для транспортного інвентарю , силосні траншеї, жилі приміщення для обслуговуючого персоналу та інше.
Пошук
Основи землевпорядного проектування
Предмет:
Тип роботи:
Курс лекцій
К-сть сторінок:
136
Мова:
Українська
Кількість таборів для великої рогатої худоби в залежності від розміщення пасовищ і кормових сівозмін може бути різною. Проектування двох або більше таборів обумовлено наявністю двох великих пасовищних масивів, віддалених один від одного на значну відстань.
При розміщенні літнього табору додержуються наступних основних вимог:
-табір повинен займати центральне положення в кормовому масиві, щоб холості перегони тварин на пасовище і транспортування зеленої маси з прилеглої сівозміни були мінімальними;
-ділянка, яка відводиться під табір, повинна бути на підвищених, сухих, з деяким ухилом для стоку атмосферних вод, з глибоким заляганням ґрунтових вод, щоб можна було рити силосні траншеї; рельєф на ділянці повинен бути зручним для будівництва, а ґрунти добре водопроникні, щоб при частих зливах в таборі не було грязі;
-розташовувати табір слід по можливості біля водойм, але на відстані, які передбачені санітарними нормами;
-табір повинен мати зручний під’їзд зі сторони основного господарського центру, але в той же час знаходитись на відстані від магістральних шляхів та інших джерел поширення захворювань;
-поблизу табору бажано мати землі, придатні для використання під кормову сівозміну, город, сад.
Орієнтовну площу під літній табір встановлюють з розрахунку 30-50 м2 на одну голову великої рогатої худоби.
Розміщення скотопрогонів
Скотопрогіни поділяються на постійні і тимчасові. Постійні слугують для переходу худоби з табору на гуртові ділянки і забезпечують зв’язок з табором, випасними загонами і водопоєм, загонами всередині гуртових ділянок. В першому випадку їх проектують із розрахунку 20-25 м, в другому 15-20 м для гурта в 100 корів. Огороджені скотопрогіни проектують шириною не більше 10-12 м. в необхідних випадках влаштовують тимчасові скотопрогони на визначений період, але межі не закріплюють. Іноді проектують магістральні скотопрогіни, які з’єднують виробничий центр (ферму) з пасовищами. Для випадків коли худобу переганяють 2 рази в рік (весною і восени ), вони недоцільні: можливе використання польових шляхів.
При розміщенні скотопрогонів необхідно дотримуватись таких вимог: розташовувати їх вздовж меж гуртових ділянок, а в середині гуртової ділянки – вздовж коротких сторін загонів чергового травлення; вони повинні забезпечити коротший перехід тварин і займати мінімальну площу; по можливості прокладати їх на менш цінних ділянках пасовищ; не можна проектувати їх на сирих ділянках; вони не повинні проходити по крутим схилам, а також по брівкам ярів і балок: від них потрібно відступати не менш ніж на 40-50 м; не слід поєднувати їх з внутрішньогосподарськими (магістральними) шляхами або розташовувати близько до джерел можливого зараження; на міцних ґрунтах проектувати більш вузькі, а на нестійких – більш широкі.
Розміщення водних джерел і водопійних пунктів
В багатьох господарствах водопостачання на пасовищах влаштовують шляхом механічної подачі води із водних джерел в табори і кожний загін. Для цього в літньому таборі споруджують водонапірну башню. Вода по трубам подається в кожний загін, де встановлені корита. Для корів з трьохразовим доїнням водні джерела проектують тільки в літньому таборі. Для інших груп тварин в залежності від розміру і конфігурації пасовищної ділянки водопійні пункти проектують рівномірно розміщуючи по території пасовища. При квадратній формі ділянки місце водопою бажано розміщувати в центрі ділянки, при витягнутій формі – на протилежних кінцях, для розрахунку кількості водопійних джерел на пасовищах і їх потужності використовують норми потреби в воді різних видів тварин.
Частіше всього худоба забезпечується на пасовищі водою, яка доставляється за допомогою відповідної пересувної установки з автоматичними або напівавтоматичними поїлками. Поїлка може обслуговувати стадо великої рогатої худоби в 100 голів, а самохідні цистерни використовують як водораздатчики при наявності на пасовищах стаціонарних і пересувних поїлок.
При виборі джерела в першу чергу необхідно орієнтуватись на підземні води, які відрізняються доброю якістю і значно поширені на території країни. Підземні води дозволяють організувати джерело водопостачання безпосередньо у літнього табору або на пасовище без побудови коштовних магістральних трубопроводів.
При використанні води із колодязів водопій необхідно обладнати коритами або лотками. Довжина корита для однієї голови великої рогатої худоби при двосторонньому підході повинна дорівнювати 0,5 м, для овець – 0,2 м. при односторонньому підході ці розміри збільшуються в 1,5 рази.
Водопостачання може бути влаштоване шляхом устрою водопійних майданчиків у природних джерел води, але з врахуванням, щоб худоба не входила у воду а пила через огорожу. Підходи до водопою , особливо перезволожені , викладають каменем, крупним піском або гатять лісом.
Вибір джерела водопостачання виконується з розрахунком місцевих умов з обґрунтуванням техніко-економічних розрахунків.
Техніко - економічні показники
Проектне рішення по устрою території пасовищ повинно включати розрахунки, які дозволяють зробити висновок про очікувану економічну ефективність різних варіантів в порівнянні з попереднім використанням кормового угіддя. Її основними показниками являються приріст виходу кормів на одиницю площі, ефективність капітальних вкладень, додатковий чистий дохід, собівартість кормів.
8.3.