Особливості формування передумов оволодіння мовленням у дітей з порушенням інтелекту у немовлячий період (з 2 до 9 місяців)

Синдром раннього дитячого аутизму – це порівняно рідкісна аномалія розвитку з досі неясним і дискусійним патогенезом. Якщо при госпітализмі розвиток комунікативно-пізнавальної здатності дитини різко порушується в силу того, що повноцінні біологічні програми емоційної поведінки дитини не піддаються вчасно соціальним навчальним впливам, то при дитячому аутизмі такі повноцінні навчальні впливи натикаються на патологічно змінений мозковий субстрат біологічних програм емоційної поведінки.

В. Є. Каган вважає, що вивчення і співставлення етіопатогенезу, нейро-психологічних і нейрофізіологічних особливостей у різних синдромах аутизма заслуговують найпильнішої уваги. Це допоможе диференціації клінічно різних аутичних синдромів у дітей, без чого неможливо побудувати обгрунтовану і ефективну систему терапії і реадаптації.

Провідним симптомом аутизму є зниження «потреби у спілкуванні» (з матір'ю, дорослими, однолітками). Діти не переносять погляду очі, не просяться на руки, не горнуться до матері, не виявляють «комплексу пожвавлення» при контакті з матір'ю. Вважається, що потреба в емоційному спілкуванні у них порушена внаслідок руйнування патологічних процесів у стовбурово-підкіркових відділах мозку відповідних вроджених програм поведінки, адже реакції зорового, тактильного і слухового контакту з матір'ю відносяться до числа людських аналогів імпринтингової поведінки молодих птахів і тварин. Саме в сенсорних еквівалентах цих реакцій знаходять своє первинне предметне вираження емоційні стани дитини. При відсутності цих, вироблених у тривалому еволюційному процесі, програм погляд матері, звуки її голосу, наближення і дотик можуть викликати тільки лише захисну реакцію у вигляді різних варіантів реакцій відсторонення і уникання: відвертання і відведення очей, небажання слухати, доторкатися, вступати у будь-яке спілкування, одним словом, ту або іншу негативну поведінку.

Зниження порогів безумовних захисних реакцій там, де у нормі знижуються пороги орієнтовної комунікативно-пізнавальної поведінки, виражається у більш старшому віці відгородженістю від навколишніх, настороженістю, підозрілістю і відмовою від співробітництва з ними, байдужістю до однолітків та їх ігноруванням, нездатністю адаптуватися до життя в дитячій установі тощо. Аналогічна захисна поведінка дитини, проте вже пасивного типу, обертається реакціями залежності, різкою сором'язливістю і невмінням захистити себе. Активація безумовних захисних рефлексів може пояснити і такі особливості аутичної дитини, як підвищена чутливість до звуків, яскравого світлі, швидких рухів і внаслідок цього її любов до різних затишних темних куточків і усамітненості.

Захисна поведінкова установка створює багатий грунт для різних страхів, коли незначні зміни звичного оточення можуть дати привід до бурхливих емоційних реакціій, звідки впливає «феномен тотожності» або прагнення до підтримки незмінності оточення.

При патологічному руйнуванні у дитини нервових структур, які забезпечують вегетативно-рухові компоненти емоційної поведінки, вона втрачає і здатність розуміння емоційної поведінки навколишніх, здатність співпереживання і емоційного «зараження». Своєрідність міміки аутичної дитини є результатом випадання неусвідомлюваних вегетативно-рухових реакцій, які супроводжують динаміку поточних емоційних станів людини (і тим більше дитини) у різноманітті їх предметного опосередкування.

Недостатність або руйнування вроджених програм поведінки глибоко порушує емоційні комунікативно-пізнавальні процеси. З одного боку, глибокі розлади цих процесів ведуть до того, що у дитини не формуються засоби і способи емоційно-виразного знакового відбиття дійсності. Не маючи емоційного контакту з матір'ю й іншими дорослими, дитина не може в наслідувальній взаємодії з ними перетворити свої спонтанні синергії у національно-специфічні знаки емоційного спілкування. Послідовно з'являються палідарні та стріарні синергії, які залишаються соціально неупорядкованими, що і виражається в характерній для аутичних дітей руховій поведінці: різноманітних рухових стереотипіях, ритмічно повторюваних моторних штампах, одноманітному вертінні предметів і т. д. Аналогічні процеси притаманні і мовній синергії. Досить розвинені гуління і белькотання не соціалізуються, звуконаслідувальні і звуковибіркові комплекси відсутні, діти стереотипно повторюють безглузді звукові комплекси, які іноді мають форму слів, нетипово інтонують звуки.

З іншого боку, клітини мозкової кори аутичних дітей одержують за системою проекційних аферентних шляхів комплекси подразників від рецепторів органів чуттів, на основі чого в них формуються навички предметного сприйняття, мовного гнозису і праксису, а особливо мовного мислення, однак всі ці психічні новоутворення виявляються суб'єктивно невпорядкованими, позбавленими зонних суб'єктивно-ціннісних характеристик, і тому використовуються дитиною лише механічно.

Гіпертрофована здатність механічного формального оперування мовними знаками може проявлятися у дітей і у так званій папуговій, патефонній і механічній мові, коли вони ехолалічно відтворюють значні за обсягом мовні тексти, інтонуючи їх то з незвичайними модуляціями, то абсолютно точно, то взагалі погано. Ці висловлювання, позбавлені будь-якого суб'єктивного, особистісного змісту, відтворюються «польовим чином» за асоціацією з певними факторами, які залишаються неясними для навколишніх, однак вони не можуть бути актуалізовані довільно залежно від ієрархії особистісних мотивів і цілей, які є глибоко патологічними у таких дітей.

У цілому слід вважати, що поведінка аутичної дитини організується ніби за двома ціннісними шкалами. По-перше, це більш-менш скорочена суто суб'єктивна шкала біологічних цінностей, а по-друге, навпаки, це чисто об'єктивна шкала суспільних знакових цінностей, наприклад, мовних понять. Проміжної ж ціннісної шкали, за допомогою якої існуючі поза суб'єктом знакові цінності перетворюються на знакові цінності особистості, у дитини немає. Внаслідок цього обидві інші крайні шкали піддаються певним деаферентаційним змінам. Скорочена біологічна ціннісна шкала розгальмовується, і всі подразнення з зовнішнього середовища, набуваючи високої значимості, актуалізують