Особливості формування передумов оволодіння мовленням у дітей з порушенням інтелекту у немовлячий період (з 2 до 9 місяців)

Таким чином, переважні сенсорні відчуття і образи, які мотивують діяльність безпосереднього емоційного спілкування дитини з дорослим, не лишаються незмінними протягом раннього віку, причому терміни їх перетворень більш-менш співпадають з межами періодів, які намічені у працях мікропедіатрів і мікроневропатологів. Так, на 2-3-місячному віці на базі вроджених харчових та захисних потреб виникає нова комунікативно-пізнавальна мотивація, спрямована протягом першого півріччя на відображення і несвідому оцінку емоційних станів своєї матері, “зарядження ними” і вираження їх вже як своїх особистих емоційних станів; з 5-6 місяців переважною мотивацією емоційної взаємодії з среедовищем стають образи комунікативних партнерів з поділом їх на емоційно-позитивні образи “своїх” і емоційно-негативні образи “чужих”.

Виникнення у дитини раннього віку у процесі емоційного спілкування з дорослим різних класів мотивуючих відчуттів і образів є результатом ускладнення адаптивної активності, по емоційному пізнанню оточуючої дійсності і виступає в ролі рушійної сили розвитку, в частині одного з факторів його періодизації. Несвідомі автоматичні реакції на зовнішні подразники перетворюються у свідомі дії по мірі того, як формується предметна свідомість; структурні одиниці предметної свідомості накопичуються в ранньому дитинстві оперативно у формі різних класів мотивуючих відчуттів і образів, у подальшому вони підлягають словесним узагальненням і перетворюються, у зв’язку з цим, у предметні уявлення, які мотивують цільові предметні дії.

Кожен із знову набутих класів, які мотивують відчуття і образи, відкриває для дитини потенційно більші можливості адаптації до оточуючого соціального середовища, чого вона досягає шляхом повторення, удосконалюючи свої оперативно-технічні функціональні засоби.

Розвиток мовлення дітей в ранньому віці одне з найважливіших завдань педагогіки раннього віку. Розвиток мовлення тісно пов'язаний з формуванням усіх психічних процесів (сприймання, пам'ять, мислення і т. ін.) і водночас є основою цілеспрямованої пізнавальної діяльності дитини. Саме тому означена проблема завжди була в центрі уваги дослідників.

Становлення і розвиток мовлення дітей першого року життя досліджувалося фізіологами (М. М. Кольцова, І. П. Павлов, М. І. Красноярський, А. Г. Іванов-Смоленський, І. М. Сеченов та ін.), психологами (Б. Ф. Баєв, Л. С. Виготський, О. Р. Лурія, А. К. Маркова, Д. Ф. Николенко, Д. Б. Ельконін, С. Л. Рубінштейн та ін.), лінгвістами (О. М. Гвоздєв, О. О. Потебня та ін.), лінгводидактами (А. М. Бо-гуш, Є. І. Тихеєва, Л. П. Федоренкотаін.), педагогами (Ю. А. Аркін, Н. М. Аксаріна, А. П. Іваненко, Т. І. Науменко, В. А. Петрова, М. І. Попова, Є. І. Радіна та ін.). Розвиток мовлення дитини обумовлений певною закономірністю. Умови життя і виховання можуть сприяти цьому розвитку і, навпаки, можуть його гальмувати.

Дитина народжується з готовим апаратом мовлення, зазначає Є. І. Тихеєва, та не говорить. Це обумовлено не тільки недорозвитком усієї нервової системи і центрами мовлення, але й низкою інших причин. Такі причини описує Є. І. Тихеєва:

1) новонароджений не володіє навичками користування своїм апаратом мовлення, йому потрібно цю навичку набути;

2) у нього відсутній зміст для мовлення, тому потрібно цей зміст набути;

3) йому невідомі словесні форми мовлення, він має з ними познайомитись;

4) мовлення пов'язане з проявами мислення і обумовлено ним;

5) мовлення розвивається за умов соціального спілкування між людьми; між новонародженим і людьми, які його оточують, соціальні зв'язки ще не встановлені, їх потрібно встановити.

Перші роки життя дитини мають вирішальне значення для подальшого розвитку її мовлення. Більшість із причин, що обумовлюють затримку розвитку та дефекти мовлення дітей більш старшого віку, містяться в умовах їхнього життя в ранньому віці.

Розвиток мовлення дітей раннього віку вчені (Г. Л. Розенгарт-Пупко та ін.) поділяють на два періоди: підготовчий період (1 місяць – 1, 5-2 роки) та другий – період активного мовленнєвого розвитку (1, 5-2 роки – 3 роки).

Перший рік життя належить до підготовчого періоду, в середині якого виділяють три етапи.

Перший етап (1 місяць – 5-6 місяців) з провідною діяльністю – емоційне спілкування дитини з дорослим, він характеризується появою перших передмовленнєвих реакцій. Дитина розпочинає своє життя криком. Крик новонародженого – ознака нормального розвитку людини в організмі матері. Крик – це вроджена безумовно-рефлекторна реакція, що викликається сильними органічними відчуттями негативного характеру (біль, голод, незручності). Крики не потребують спеціального навчання, вони не залежать від слухових сприймань, оскільки кричать і глухі діти. Крики не є результатом наслідування чи звички.

З фонетичного боку, крик – це видих при звуженій голосовій щілині і більш чи менш відкритою порожниною рота – утворюється звук голосного типу різного ступеня відкритості.

У психології мовлення довгий час панувала думка, що в дитячих криках не можна виокремити якихось мовленнєвих елементів. У другій половині XX ст. в окремих дослідженнях (Р. В. Тонкова-Ям-польська та ін.) було доведено, що у криках можна виділити окремі моменти, які сприймаються на слух як звуки, що наближуються до фонем «й» та «є». Хоча, звісно, ці звуки за їх акустичними характеристиками не можна ототожнювати з мовленнєвими звуками. Подібні звуки, як зазначає вчений, спостерігаються і