Особливості механізмів перцепції міжособистісного спілкування у старшокласників

Старшокласники здатні відокремлювати стійкі якості однокласників від ситуативних проявів їх особистості, що зумовлені впливом обставин, і визначають їх поведінку в певний момент взаємодії; характерним є більш рівномірне використання одиниць аналізу іншого (зовнішність, поведінка, якості).

Взаємне сприймання ставить до учасників взаємодії високі вимоги, пов’язані з поглибленим інтелектуальним аналізом. За дефіциту часу та інтенсивного розвитку комунікативної інформації партнери по спілкуванню змушені поповнювати нестачу даних і знань про іншого інформацією, почерпнутою разом із першим враженням. Проте воно може частково й цілком не збігатися з подальшими уявленнями про людину. Перше враження є складним психологічним феноменом, в якому поєднуються чуттєвий, логічний та емоційний компоненти. Йому притаманні емоційне ставлення та більш чи менш усвідомлювані й узагальнені оцінні судження. Залежить воно від досвіду спілкування; зовнішнього вигляду, поведінки людини, за якою спостерігають; ситуації, в якій відбувається її пізнання; особистісних якостей того, хто спостерігає, та ін. [10, с 53].

У розкритті цих властивостей і полягає міжособистісне розуміння. Отже, вступаючи у міжособистісні відносини, підліток повинен намагатися розуміти партнера, емоційно реагувати на його психічний стан: співчувати, співпереживати, разом радіти і сумувати, обирати адекватні способи звернень, впливів. Поняття «розуміння» виражає здатність старшокласника пізнати суттєве, істотне в іншій людині, розкрити його у зв’язках і відношеннях з іншими особистостями. Соціальна психологія частіше послуговується поняттям «раціональне розуміння».

Раціональне (лат. rationalis – розумний) розуміння – накопичення, систематизація інформації, оперування знаннями про інших людей задля досягнення максимальної відповідності суджень, оцінок, уявлень про них об’єктивним рисам, властивостям та можливостям.

Накопичення досвіду спілкування сприяє розумінню інших людей. Зумовлюється воно завданнями взаємодії, особистісними характеристиками учасників спільної дії (життєвим досвідом, рівнем самооцінки та ін.) [21, с 65].

Проникнення у внутрішній світ іншої людини є нелегкою справою. Вона потребує принципово іншої пізнавальної праці, ніж сприйняття її зовнішнього образу (поведінки, висловлювань, переживань, комунікативних можливостей). Ця праця постає як процес переходу міжособистісного сприймання в розуміння і в оцінку іншої людини. Процес розуміння розгортається на двох рівнях:

1. Усвідомлення цілей, мотивів, установок іншої людини.

2. Прийняття цілей, мотивів, установок іншої людини як своїх.

Другий рівень припускає такий вид взаєморозуміння, який вимагає від кожного із партнерів по взаємодії враховувати не тільки власні потреби, мотиви, цінності, а й відповідні запити іншого. Отримані при цьому враження відіграють відчутну регулятивну роль у процесі спілкування, оскільки пізнання іншої людини забезпечує і пізнання себе, а повнота, точність сприйняття і розуміння іншої людини зумовлюють успіх у взаємодії з нею. Становлення уявлення про себе, що ґрунтується на основі уявлень про іншого, ефективно формується у процесі взаємодії старшокласників, коли вони спільно приймають рішення, планують спільні дії. У такій ситуації з’являються можливості для оцінювання людини людиною, зміни своїх дій і поведінки партнера, організації та коригування стратегії власної поведінки і вчинків.

Міжособистісне пізнання відбувається як емоційно-раціональне та абстрактно-логічне оцінювання іншої людини, емпатійне розуміння та прийняття її, інтерпретація інформації та вчинків, формування узагальнень про неї як особистість, прогнозування змін її поведінки, побудова стратегії власної поведінки. На основі цього у процесі спільної діяльності та спілкування формуються образи, поняття, уявлення, знання, які полегшують або ускладнюють міжособистісні відносини. Міжособистісне пізнання успішне тоді, коли люди здатні усвідомити, зрозуміти й оцінити своїх партнерів по взаємодії, тобто проникнути у внутрішній світ іншого[28, с 74].

У процесі міжособистісного пізнання важливою є точність міжособистісної перцепції. Проблема полягає в тому, що, спостерігаючи за фізичними об’єктами, людина може легко перевірити точність сприймання, зіставивши результати з об’єктивною фіксацією, вимірюванням певних якостей і властивостей. Під час пізнання іншої людини зробити це набагато важче, оскільки враження про неї ні з чим зіставити через відсутність методик безпосередньої реєстрації численних якостей особистості іншої людини.

Для отримання інформації про людину можна використовувати тести, хоча тестів для вимірювання всіх характеристик людини не існує. Тому їх не можна вважати єдиним інструментом дослідження особистості. Це стосується й експертних оцінок. Підвищенню точності сприймання іншої людини сприяє зворотний зв’язок, який допомагає скоригувати образ і спрогнозувати її поведінку. Перцептивну компетентність можна розвинути, використовуючи спеціальні прийоми соціально-психологічного тренінгу.

 

Згідно концептуальних підходів, які були опрацьовані в теоретичній частині дослідження ми зазначали, що механізмами перцепції є ідентифікація, емпатія, казуальна атрибуція, рефлексія.

У зв’язку з тим, що ми досліджуємо механізми перцепції міжособистісного спілкування, відповідно, ми обираємо наступні методики, а саме, дослідження рівня емпатійних тенденцій (за Юсуповим) та діагностика міжособистісних стосунків (за Т. Лірі). Дані методики дали змогу дослідити рівень емпатійних тенденцій та особливості міжособистісного спілкування у групі.

Базою нашого дослідження був індустріальний коледж м. Киева, студенти 1-го курсу. Всього у дослідженні взяли участь 28 респондентів.

 

Ми вважаємо, що емпатія є здатністю емоційного відгуку на неблагополуччя іншого, прагнення зрозуміти, полегшити або розділити його стан. Розуміючи емпатію як процес, у дослідженні ми будемо вивчати її як властивість індивіда,