Особливості педагогічного керівництва самовихованням учнів старших класів допоміжної школи

 

 

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність дослідження, сформульовано гіпотезу, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання, методи, розкрито наукову новизну, особистий внесок здобувача, теоретичне і практичне значення результатів дослідження та форми їх апробації.

У першому розділі – „Проблема самовиховання учнів у психолого-педагогічній літературі” – проаналізовано науково-методичну літературу з питань дослідження, визначено концептуальні засади, розкрито психолого-педагогічний зміст поняття самовиховання, умов його виникнення і розвитку, здійснено класифікацію методів самовиховання. 

Теоретичною базою для розгляду основних питань дослідження стали праці психологів: Б.Г. Ананьєва, І.Д. Беха, П.П. Блонського, Л.І. Божович, М.І. Боришевського, А.В. Запорожця, А.Н. Леонтьєва, А.К. Прихожан, П.Р. Чамати, І.І. Чистякової та ін., дефектологів: Л.С. Виготського, Г.М. Дульнєва, І.Г. Єременка, М.С. Певзнер, С.Я. Рубінштейн, В.І. Бондаря, О.М. Вержиховської, А.М. Висоцької, В.В. Засенка, Н.Л. Коломенського, М.П. Матвєєвої, С.П. Миронової, В.М. Синьова, О.П. Хохліної та ін., педагогів: Б.М. Беніамінової, С.Г. Карпенчук, О.С. Макаренко, В.О. Сухомлинського та ін.

У результаті вивчення стану даної проблеми у загальній психолого-педагогічній літературі на сучасному етапі було з’ясовано, що самовиховання – це одна з форм саморозвитку, самовдосконалення, яка полягає у свідомому розвитку людиною своїх позитивних рис і викоріненні негативних.

В.М. Галузинський, О.О. Бодальов, Н.І. Бражник, О.Г. Ковальов, О.І. Кочетов, О.С. Макаренко, Н.П. Масленнікова та ін. наголошують на взаємообумовленості виховання і самовиховання. Саме в процесі виховання формуються передумови до самовиховання. 

 Самовиховання передбачає вивчення і аналіз власної особистості, виділення її рис, які потребують корекції і вдосконалення; прийняття рішення про роботу над собою; безпосередню діяльність, спрямовану на самовдосконалення.

Аналіз дослідження проблеми свідчить про те, що внутрішня готовність до самовиховання формується у підлітковому віці. 

У результаті вивчення прийомів, методів та груп дій по самовихованню (А.Я. Арет, О.І. Кочетов, Л.І. Рувінський, Г.М. Ситін, Л.А. Шаєва та ін.), було виявилено недостатність висвітлення цієї проблеми в літературі. Тому, для більш ефективної роботи в подальшому, вдосконалено класифікацію прийомів та методів по самовихованню, в яку включено й інші психолого-педагогічні прийоми, описані в психолого-педагогічній літературі. Ними є: моделювання конфліктних ситуацій, психогімнастичні вправи тощо. 

Результати аналізу проблеми свідчать, що стимулювання самовиховання підлітків являє собою цілеспрямований процес керування саморозвитком особистості, заснований на гармонізації цілей виховання й самовиховання учнів. Загальною метою стимулювання самовиховання є сприяння саморозвитку і свідомій соціалізації школярів.

Отже, в соціально-педагогічному аспекті стимулювання самовиховання виступає як багаторівнева цілеспрямована система взаємодії педагога й учня, у результаті якої розвиваються й збагачуються потреби школяра у самовихованні. 

Розглянуті положення слугували основою концептуальних засад дослідження самовиховання учнів старших класів допоміжної школи у позакласній виховній роботі.

Окремі вчені приходять до висновку, що особистісна незрілість, властива розумово відсталим школярам, є перепоною стимуляції їх до самовиховання. Про низькі можливості самовиховання розумово відсталих учнів зазначають Н.П. Долгобородова, М.А. Лялін, І.Д. Пік та ін. На наш погляд, причиною цього є три обставини: а) недорозвиток і труднощі формування багатьох психологічних структур, що лежать в основі самовиховання (достатнього рівня самосвідомості, самостійності, вольової саморегуляції, адекватної самооцінки); б) інтимність процесу самовиховання; в) низький рівень інтеріоризації педагогічних впливів розумово відсталими учнями.

Отже, існує ризик того, що зусилля педагога, спрямовані на формування здатності розумово відсталих школярів до самовиховання, озброєння їх відповідними методами та прийомами виявляться марними, оскільки не сприятимуть формуванню відповідних установок і внутрішніх психологічних структур. Такими структурами є: необхідний рівень розвитку мислення розумово відсталих; достатній рівень розвитку самосвідомості й самооцінки як умови формування особистості учнів; підвищення рівня вольової регуляції поведінки. 

На заваді педагогічного керівництва самовихованням може стати властива розумово відсталим схильність до формального ставлення до навчальних та виховних завдань. 

З одного боку, маємо загально педагогічну тезу про те, що виховання не має сенсу, якщо воно не переходить у самовиховання, положення корекційної педагогіки про єдність цілей виховання нормальних та розумово відсталих учнів; а з іншого боку – уявлення про наявність значних, нібито нездоланних труднощів стимуляції до самовиховання розумово відсталих школярів.

Проте, практикою та науковими дослідженнями у сфері спеціального виховання опосередковано можна спростувати наявність такої суперечності, оскільки, розробляючи проблеми ефективності виховної роботи у допоміжній школі, її принципів, методів, шляхів реалізації виховання розумово відсталих учнів так чи інакше вчені та практики виходять до самовиховання, хоча, можливо, цей термін і не вживається.

Вивчення літературних джерел показало, що в дослідженнях у галузі олігофренопедагогіки і спеціальної психології порушуються питання, які певною мірою пов’язані з проблемою самовиховання учнів допоміжних шкіл. Зокрема, це дослідження В.І. Бондаря, Н.Л. Коломенського, В.М. Синьова, Н.П. Долгобородової, І.Г. Єременка, Л.В. Занкова, М.П. Матвєєвої, С.П. Миронової, В.Ф. Мачихіної, А.Н. Смірнової, Н.В. Тарасенко, С.Я. Рубінштейн, які присвячені проблемам навчання, виховання, особистісного розвитку учнів допоміжної школи.

Отже, виховання як у загальноосвітній, так і в допоміжній школі є ефективним тоді, коли воно стимулює учнів до самовиховання.

Таким чином, аналіз психолого-педагогічної літератури дозволив обґрунтувати актуальність та важливість досліджуваної проблеми керівництва самовихованням розумово відсталих учнів із метою зростання їхньої особистісної зрілості.

Це зумовило постановку подальших завдань