Освітня діяльність української інтелігенції в контексті загальноєвропейських процесів націотворення у 1921 – 1934 рр.

Отже, дослідниками була проведена значна робота з вивчення проблем, пов’язаних із розвитком освіти і діяльністю інтелігенції. Однак питання освітньої діяльності української інтелігенції в контексті загальноєвропейських процесів націотворення у 1921 – 1934 рр. не було предметом спеціального наукового дослідження.

Джерельну базу дослідження становлять архівні матеріали, опубліковані документи, мемуари, періодичні видання, підручники та навчальні програми.

Для з’ясування проблеми велику наукову цінність мають матеріали Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України. Вони містять важливу інформацію про ставлення інтелігенції до освітньої політики радянської влади і навпаки (ф. 166 “Наркомат освіти”), про діяльність інтелігенції і держави у сфері створення та видання підручників (ф. 177 “Державне видавництво України). У Державному архіві м. Києва також зберігаються матеріли, які розкривають вищезазначені аспекти нашого дослідження (ф. Р-1.”Виконком Київської міської ради депутатів”; ф. Р-4. “Київський міський відділ народної освіти”). Окремі матеріали про діяльність інтелігенції у сфері освіти зберігаються в Інституті рукописів Національної бібліотеки України, а також у фондах музею М. Старицького.

Важливе місце посідають опубліковані документи. Серед них – виступи, доповіді В. Леніна, Й. Сталіна, О. Шумського, М. Скрипника, В. Затонського та інших державних та компартійних діячів, які розкривають ставлення компартійної еліти до вирішення освітнього питання. Довідкові, статистичні і звітні матеріали також містять цінну інформацію щодо освітнього розвитку в Україні.

Непересічне значення під час дослідження проблеми мають щоденники і спогади свідків і учасників суспільно-політичного і національно-освітнього життя української спільноти у досліджуваний період, зокрема, Н. Полонської-Василенко, П. Скоропадського, М. Антоновича, О. Оглоблина, В. Ревуцького, С. Єфремова.

Вагомою джерельною базою для висвітлення проблеми стала періодика 1920 – 1930-х років. У першу чергу, це фахові педагогічні журнали, які виходили в Радянській Україні – “Шлях освіти”, “Радянська освіта”, “Радянська школа”, “Новими стежками”, а також “Радянський книгар”. Статті та інформаційно-статистичні публікації на сторінках журналів дозволили з’ясувати позиції педагогічної інтелігенції і державних діячів щодо принципів розвитку освіти, а також визначити досягнення і проблеми на шляху розбудови освітньої сфери в 1920 – 1930-х роках. Залучено до дослідження й львівські педагогічні видання та часописи – “Учитель”, “Шлях освіти і навчання ”, збірник “25-ліття Учительської громади”, календар “Червона калина” товариства “Просвіта”, а також періодичне видання української еміграції у Парижі – журнал “Тризуб”. Цінність їхня полягає у тому, що у них вміщені статті, листи, рецензії та окремі замітки, у яких йдеться про розвиток освіти в європейських країнах і ставлення української інтелігенції до освітніх змін в Україні. На сторінках радянських газет “Вісті”, “Більшовик”, “Комуніст” надруковані урядові постанови і матеріали про різні аспекти розвитку освіти, друкування підручників тощо.

Використання підручників як історичного джерела дало змогу розкрити внутрішній зміст та ідейне наповнення шкільної освіти. Особливу увагу привертають підручники з гуманітарних предметів: українська мова, література, історія, суспільствознавство, а також букварі та читанки. Вони відображають етапи освітньої діяльності інтелігенції і загалом проблеми процесу українського націотворення. Серед них підручники відомих громадських. педагогічних, наукових і освітніх діячів, як-от: М. Грушевського, Н. Григор’єва-Нашого, О. Білоусенка, О. Дорошевича, В. Доги, О. Курило, О. Стешенко, Т. Лубенця, Я. Чепіги, М. Яворського та ін. Значний інтерес для розуміння змістовно-тематичних особливостей розвитку української масової освіти в роки радянської влади мають так звані порадники – “Порадник бібліотечної роботи на селі”, “Порадник політосвітроботи на селі”, “Порадник по соціальному вихованню” та ін. Більша частина досліджуваних підручників і порадників тривалий час перебувала у спецфондах бібліотек, що засвідчує їхню джерельну цінність.

Таким чином, дослідження ґрунтується на достатньому комплексі джерел, аналіз яких дає можливість всебічного і глибокого розкриття теми. Перспективним напрямом подальшого дослідження може стати вивчення освітньої діяльності інтелігенції і особливостей впливу освіти на формування української модерної нації в тих українських етнічних землях, які перебували під владою інших держав.

У другому розділі “Ставлення української інтелігенції до проблеми освіченості народу як загальноєвропейського явища” розкривається ставлення української інтелігенції до вирішення проблеми неписьменності як підґрунтя освіченості українського народу на тлі процесів націотворення в європейських країнах.

На початку ХХ ст. досить активно відбувався процес становлення модерних націй. Це, в свою чергу, поставило перед багатьма європейськими народами, в тому числі й українським, вимогу щодо вирішення проблеми освіченості народу, створення національної системи освіти. Відсутність обов’язкового навчання для дітей породжувала неписьменність серед різних вікових категорій населення, що, зрештою, і визначило два напрями розвитку масової освіти: шкільна та позашкільна освіта.

Діяльність інтелігенції була суб’єктивним чинником націотворчих процесів, відігравала роль каталізатора національно-освітніх змін у країні. Від самого початку ХХ ст. національна інтелігенція активно обстоювала право українського народу на рідномовну освіту. Період діяльності національних урядів сприяв консолідації зусиль української інтелігенції для розвитку національної системи освіти. Наддніпрянські й галицькі педагоги спільно працювали над розробкою програм з окремих предметів, що входили в курс єдиної школи. Проте встановлення радянської влади на території України внесло значні корективи у вирішення освітнього питання, оскільки воно завжди було частиною політичного життя.

Загалом, політичність української інтелігенції по відношенню до більшовицької влади