Освітня діяльність української інтелігенції в контексті загальноєвропейських процесів націотворення у 1921 – 1934 рр.

Одним із факторів впливовості підручників на процес націотворення було їх друкування і поширення в освітніх закладах. Вони були частиною інформаційного простору, що значною мірою розширився із розвитком друкарства. У Радянській Україні протягом 1920-х років забезпечення освітніх закладів навчальною літературою відбувалося за умов встановлення державної монополії на видання підручників і поступового очищення національного підручникового фонду, недопущення до освітнього процесу підручників, надрукованих в еміграції зусиллями української інтелігенції. Недостатня кількість бюджетних коштів на навчальну літературу була однією з причин купівлі підручників за власний кошт батьків учнів. Розробка стандартизованих і відповідно уніфікованих за змістом підручників на початку 1930-х рр. стала причиною поліпшення забезпечення освітніх закладів необхідною навчальною літературою.

В умовах становлення і утвердження тоталітарного режиму в Україні у 1920-х – 1930-х рр. і водночас розгортання процесів формування української модерної нації підручники стали повною мірою дзеркальним відображенням суперечливих тенденцій суспільно-політичної дійсності в державі. Вони були барометром поглядів авторів підручників та напрямів політики більшовиків.

Упродовж 1921 – 1934 рр. характер підручникотворчої діяльності української інтелігенції в умовах Радянської України пройшов складний процес еволюції від національного до змішаного, а потім до радянізованого. В першій половині 1920 х рр. друкували частково змінені підручники, які були написані у попередні роки. Потім почали створюватися нові підручники, прилаштовані до радянських навчальних програм. Більш кардинальні зміни відбулися після процесу СВУ, коли було засуджено авторів значної частини підручників. Посилення тоталітарного режиму і відповідні реформування освітньої системи вплинули як на склад авторських колективів, так і на зміст самих підручників. Поступово урядова політика у сфері освіти зводилась до створення загальносоюзних стандартів у навчальній літературі України практично з усіх предметів.

Історичну цінність підручників з гуманітарних предметів (історія, мова, література, читанки і букварі) становить те, що в них відтворюється концепція розвитку освіти, а отже, закладена і стратегія майбутнього розвитку нації. Відповідно, українські радянські підручники не сприяли поширенню і формуванню національних і демократичних цінностей, які протягом тривалого часу обстоювала національно свідома українська інтелігенція.

Таким чином, характер створення підручників ускладнив і разом з іншими чинниками загальмував процес формування української модерної нації.

У висновках сформульовані основні результати дослідження, які виносяться на захист:

–у вітчизняній історіографії питання освітньої діяльності української інтелігенції в контексті загальноєвропейських процесів націотворення у 1921 – 1934 рр. не було предметом спеціального наукового дослідження. Джерельна база з цієї проблеми є достовірною і достатньою для створення комплексного дослідження теми;

–вирішення проблеми освіченості українського народу було неодмінною складовою процесу модерного націотворення як загальної тенденції розвитку європейських народів. Розв’язання цієї проблеми розпочиналося із подолання масової неписьменності народу, що потребувало функціонування широкої мережі шкільних і позашкільних освітніх закладів. Освітня діяльність європейської, у тому числі й української, інтелігенції засвідчує стурбованість громадськості питанням стану і якості освіченості багатьох європейських народів;

–політичність української інтелігенції не була однозначною. Більшовицька влада обмежувала зростання політичності значної частини української інтелігенції, що призводило до її штучної аполітичності, але по суті значна частина інтелігенції за маскою ухилення від участі у політичному житті зберігала свідому національну політичність у вигляді впровадження національної ідеї в освіті;

–протягом 1921 – 1934 рр. у Радянській Україні відбувається активний розвиток системи шкільної освіти. Розширення мережі шкіл з національною мовою навчання було позивним фактором, оскільки забезпечувало принцип масовості національної освіти у формуванні української модерної нації. Однак тенденції перетворень змістовного наповнення шкільної освіти були досить суперечливими, бо одночасно поєднувалися цінності української громади і пролетарської радянської влади з перспективою формування громадян радянської комуністичної спільноти, а не української нації;

–поступово в Радянській Україні відбувалась адаптація позашкільної освіти до нової радянської дійсності, що в перспективі мала впливати на процес трансформації української національної ідентичності в радянську ідентичність;

–українська інтелектуальна еліта, як і європейська, цілком свідомо використовувала шкільні підручники для того, щоб зміцнити національну самоідентифікацію молодого покоління. Створення національних підручників було надзвичайно важливим для освітнього аспекту процесу модерного націотворення, тому що вони були засобом поширення рідної мови і їхній зміст базувався на прикладах української тематики. Напрацьований українською інтелігенцією (наддніпрянською і західноукраїнською) досвід написання підручників як в роки діяльності національних урядів, так і в попередній період, був цінним для подальшої підручникотворчої діяльності освітян в роки радянської влади;

–вирішення проблеми забезпечення підручниками навчальних закладів системи масової освіти впродовж 1921 – 1934 рр. характеризувалося встановленням державної монополії і контролю над виданням і поширенням підручників. Урядові установи в Радянській Україні приділяли увагу забезпеченню шкіл підручниками, але недостатнє фінансування змушувало батьків здійснювати купівлю підручників за власний кошт;

–упродовж 1921 – 1934 рр. відбувався складний процес еволюції змісту створення підручників від національного до змішаного, а потім до радянізованого. Національна форма освіти зберігалась у мовному факторі, але її сутність, глибинний зміст у зв’язку з ідеологічними нашаруваннями були такими ж суперечливими, як і політика українізації. У підручниках знайшла своє