Педагогічні основи формування національної самосвідомості учнів початкових класів

Особливе завдання педагога у сфері формування у дітей національної свідомості – забезпечення вивчення ними народного календаря. Саме календар допомагає учням засвоювати культуру наших предків, національний характер та світогляд, цілі та зміст народних свят українців. Спостерігаючи за учнями, було помічено, що вони з великим інтересом ставляться до походження назв місяців. Кращий варіант вивчення народного календаря – це об’єднання народних свят у цикли: «Осінні свята», «Зимові свята», «Весняні свята», «Літні свята».

Результати експериментальної роботи показали, що народні прикмети, звичаї, традиції та основні обряди свят діти краще засвоюють, якщо у класі є народознавчий куточок. Так, веселий ланцюжок зимових свят, згідно з програмою експерименту, відкриваємо разом з учнями святом Різдва. Суттєва особливість проведення свята Різдва – активність учнів у його підготовці та проведенні. Заздалегідь учні разом з бабусями, дідусями, батьками приносять 12 пісних страв. Найважливіші серед них обрядові – кутя, узвар. Потім ми з дітьми готують свято: вчать колядки, майструють атрибутику (зірку, дзвіночки, ліхтарі), костюми чорта, ведмедя, кози та інших героїв, щоб показати вертеп. Це одне з найяскравіших явищ, яке дітям надовго запам’ятовується та подобається.

Головна мета вертепу – поздоровити глядачів із Різдвом, новорічними святами, розповісти про те, як народжувався Христос, про ті обставини, що супроводжували його появу на світ. Ангели, чередники, волхви, козак, цар Ірод, чорт, смерть – головні персонажі вертепу. Далі один з учнів, переодягнений у костюм Нового року, розповідає, що закінчуються різдвяні свята та приходить Новий рік. Найбільш позитивні емоції виникають у дітей тоді, коли вони не тільки знайомилися з передднем Нового року, який називали в Україні «Щедрим вечором», «Щедриком» і «Меланками», а коли самі брали найактивнішу участь у цьому святі.

Хлопці, члени експерименту, зранку ходили і засівали оселі, бажаючи господарям щастя, здоров’я, втіхи, злагоди у новому році. Їм подобалося кидати з порога зерно і промовляти: «На щастя, на здоров’я, на Новий рік, на нове літо сій, Боже; роди, Боже, жито, пшеницю і всяку пашницю!», «На щастя, на здоров’я, на той Новий рік, щоб було ліпше, як торік». Активна участь дітей у проведенні Щедрого вечора сприяла появі у них багатьох питань. Насамперед, ці питання стосувалися особливості закінчення святків. Затамувавши подих, учні слухали вчителя, від якого дізналися, що святки завершуються Хрещенням. У річці прорубували в кризі хрест, прикрашали його стрічками, а це місце називали «Іордань». Після освячення води деякі сміливці для того, щоб увесь рік бути здоровими, купалися в ополонці. Хрещенську воду приносили, кропили оселю, стайні, де знаходиться худоба, давали пити хворим людям. Ця водичка вважалася чарівною, її зберігали цілий рік, бо саме нею, за народними повір’ями, можна вилікувати хворобу. Така розповідь учителя закінчувалася, як правило, тим, що всі виходили на шкільне подвір’я і грали в народні ігри, ліпили чарівне місто Сніговиків, яке чекає через невеликий проміжок часу зустрічі з Весною.

 

 

Одним із завдань експериментальної роботи було підвищення активності дітей у процесі оволодіння цінностями народного календаря. Із цією метою ми орієнтували їх на підготовку доповідей, присвячених особливостям конкретних свят. Саме підготовка доповідей, їх обговорення в школі сприяли свідомому ставленню молодших школярів до свята Стрітення. Як правило, ці доповіді заслуховувалися вже після свята Водохрещення. І хоча зі святом Стрітення молодші школярі вже знайомилися на уроках народознавства, найбільший інтерес у дітей викликала театралізована вистава, присвячена зустрічі Зими з Весною (сценарій цієї вистави був розроблений за мотивами методики Олекси Воропая). Одна дівчинка, переодягнена в Зиму (стара баба весною), а інша – в Літо (молода дівчинка). Зиму веде старий дід Мороз, вона ледве йде, зігнулася, трясеться від холоду. Кожух у неї полатаний, чоботи подерті, а в хустці з дірочок, які прогризли миші, стирчить сиве волосся. В руках Зима тримає потрісканий горщик із льодом, а на плечах у неї – порожнісінька торба. А у Літа віночок на голові з гарних квітів, сорочка вишита мережаними квітами. Літо несе в руках серп і сніп жита.

Наведемо один з театралізованих діалогів повністю. Ось зустрічаються зима з літом і говорять між собою:

- Боже, поможи тобі, зимо! – каже літо.

- Дай, Боже, здоров’я! – відповідає зима.

- Бач, зимо, – дорікає літо, – що я наробило і напрацювало, ти поїла і попила! [1, 138].

Саме під час вистави діти емоційно переживали особливості зустрічі зими з літом, що сприяло їх самооцінному ставленню до змісту народного календаря (якщо до вечора стає тепліше – Літо перемогло Зиму, а якщо холодніше, то Зима ще не відходить). Свідомому ставленню до цього народного свята сприяє настанова на спостереження за прикметами цього дня. Діти, відзначаючи ясну і теплу погоду під час Стрітення, робили висновок, що вона свідчить про майбутній хороший врожай і роїння бджіл. На все життя учні запам’ятали народну прикмету – якщо на Стрітення півень нап’ється води з калюжі, то чекай на