Педагогічні основи формування національної самосвідомості учнів початкових класів

Ще одним напрямом, значущим для засвоєння учнями звичаїв і традицій українського народу на особистісному рівні, був творчий підхід до усвідомлення сутності якогось зі свят. Продукти творчості дітей вже є результатом їх самоцінного ставлення до свята народного календаря. Перший крок – ознайомлення зі змістом певних традицій чи звичаїв. Розглянемо це на прикладі оволодіння молодшими школярами знань свята зустрічі весни. На факультативних заняттях з народознавства у клубі «Джерельце» ми вивчаємо веснянки, заклички, народні ігри, прикмети приходу весни, зміни у природі, зустрічаємо перших вісників весни – веселиків. Веселиками ми називаємо лелек весною, бо саме вони звеселяють наше око. Восени – журавлями від того, що ми журимося у зв’язку з відходом теплих днів. Діти розповідають легенду про журавля, про те, що в минулому це був чоловік, якого потім перетворив Бог. Окрім цього, діти на клубних годинах з народознавства пишуть твори-мініатюри за темами: «Зустрічаємо весну красну», «Прийди, Весно-паняночко», виконують творчі завдання, пишуть народні порівняння. Важливо поєднувати індивідуальну творчість дітей з колективною. Наприклад, наведемо продукт колективної творчості учнів: «Дуже давно на Україні весну порівнюють з молодою дівчиною. Вона одягнена в зелену сукню, розшиту квітами, вишиту червоною калиною. А на розкішному волоссі у весни-красуні зелений віночок, який сплетено з квітів ромашки, вишні, мальви. В народі говорять, що з приходом весни все оживає, пробуджується. Люди вірять, що цією справою керує весна. Вони її закликають веснянками, закличками. Сподіваються на весняні хороші, добрі зміни в особистому житті».

Вивчення циклу весняних свят ми закінчуємо Великоднем. Акцентуємо увагу дітей на Вербній неділі, писанках, писанкарстві як виду мистецтва та на самому святі Великодня (його зустрічі, обрядовій їжі, привітаннях: «Христос воскрес!», «Воістину воскрес!»). Приділяємо увагу народним іграм: «Трапки», «Битки», «Коточки», «Кидки».

З великим захопленням члени експерименту ставилися до вивчення та написання візерунків на писанках. Вони розписували, фарбували яйця в кольори, які мали свою мову: червоний колір – радість життя; жовтий – місяць і зорі, на врожай; блакитний – здоров’я; зелений – воскресіння природи. Учні дізналися, що пасхальні яйця називаються «крашанками», «писанками», «мальованками», «дряпочками». Із цікавістю діти сприймали інформацію про те, що для фарбування пасхальних яєць наші предки використовували відвари дикої яблуні, лушпиння цибулі, гречаної полови, горицвіту, звіробою.

За нашим концептуальним баченням, свідомість особистості учня тільки тоді буде спрямована на її самосвідомість, коли у нього сформується змістовно формуючі мотиви – оволодіння цінностями народного календаря.

Місяць травень – це кінець навчального року. Ми з учнями спостерігаємо за змінами у природі. Учні приходять до висновку, що сонечко зігріває своїм промінням землю, відчувають запашні пахощі трави, цвітіння дерев і квітів. Травень наповнює дітей радістю. На екскурсії, саме на лоні природи, де учнів оточує буяння весни, вони вивчають літні свята – «Зелені святки». Хлопчики збирають гербарій з квітів, листочків, а дівчатка – плетуть віночки. Плетіння вінків супроводжується розповіддю вчителя про «Зелені свята». Люди в давнину захищали свої садиби від польових духів, мавок, русалок, які, за їхнім повір’ям, могли впливати на майбутній врожай. А оберегом від злих сил була зелень. Охоронцями від нечистої сили вважалися клен, липа, дуб, явір. Головним звичаєм цих свят було прикрашання воріт, осель, долівок зеленим листям цих дерев. На Трійцю юні українки прикрашали свої голівки різнобарвними вінками, адже віночок – це не тільки прикраса на голові, а й символ молодості, вродливості, привітності, чистоти, дівочості. Учні запам’ятовують, що особливістю плетіння є наявність дванадцяти різних квітів. Ось на такому мажорному занятті ми прощаємося з учнями до першого вересня.

Йдучи на літні канікули, кожна творча група учнів отримує свої завдання. Приклади завдань: написати про назви літніх місяців та їх походження, прикмети цих місяців; записати в щоденнику результати спостережень щодо змін у живій та неживій природі; переказати з вуст дідусів та бабусь народні казки, загадки, прислів’я; записати народні звичаї, обряди, традиції, які присвячені збиранню врожаю хліба, тощо. А у вересні на перших наших зустрічах разом з їх батьками ми влаштовуємо творчі звіти, де кожна група на чолі з дорослим розповідає про свою роботу. Учнівські роботи ми старанно оформлюємо дитячими малюнками, зшиваємо та складаємо в народознавчі кишеньки класного куточка. На наступних уроках відбувається знайомство учнів зі звичаями, традиціями, обрядами, які пов’язані з осінніми святами.

 

 

Роблячи висновки, зазначимо, що:

1. Календарні свята, ярмарки, конкурси звільнили молодших школярів від примусовості, бо виховання початківців, яке базується на народознавстві, проходить без психологічного тиску на дитину.

2. Завдяки засобам народознавства учні глибше усвідомлюють, що знання про свій народ – це пізнання самого себе, свого народу, його історії, культури. Дослідницька робота показала, що це відбувається тоді, коли учень знаходиться у позиції дослідника, а вчитель у ролі консультанта.

3. Особистісний підхід до формування у дітей цінностей народного календаря дозволяє вчителю краще розв’язувати такі завдання:

- виховувати у молодших школярів прагнення продовжувати свій рід, дотримуватися заповідей дідів;

- плекати любов до матері – берегині роду, батька, до своїх родичів