Перегрупування суспільно-політичних сил у США у ході виборчих кампаній (80-ті рр. ХХ ст.)

Складнощі виникли не тільки у демократів, а й у республіканців: з’явились потреби ефективного використання коштів, збереження джерел і утримання мережі дрібних фондів. На тлі подолання відриву з одного боку і втілення грошової переваги в голоси – з іншого, вдалося роздивитись тактику і стратегію суперників, визначити етапи і суть “перегрупування КПД”, встановити чіткі хронологічні межі консервативної домінанти як історичної тенденції.

Зрештою, аналізуючи кількісний баланс КПД різного гатунку, показники незалежних видатків і ставлення до кандидатів з боку окремих фінансових груп, можна розмежувати процес перегрупування на фазу позиційного зсуву донорів (1980-1984 рр.) коли більшість вкладників не мали твердої орієнтації й ситуативно підтримали рейганістів, та фазу зміцнення прихильностей (1986-1990 рр.), коли стався чіткий розподіл “груп підтримки” за партійними ознаками і скорочення розриву в кошторисах кандидатів.

Четвертий розділ – “Принципи політичного блокування у федеральних органах влади протягом кампаній 1980 і 1984 рр. ” – висвітлює механізми утворення представницької вертикалі підтримки і спроби рейганістів реалізувати плани “нової республіканської більшості” на рівні вашингтонської бюрократії. На основі бюджетних читань, переліку представницьких заяв та пропозицій, звітів про лобістську діяльність в конгресі здійснено аналіз ситуацій, коли ефективність консолідаційних заходів визначалась стилем політичних відносин у вищих органах влади.

Почвою для двосторонніх стосунків між фракціями конгресу і апаратом президента, полем боротьби між правлячою партією і опозицією ставали передвиборчі законодавчі ініціативи голови держави, механізмом втягнення вашінгтонських представників найпотужніших американських фірм і заохочення бюрократичних прошарків – реформа федеральної контрактної системи, а три головні сфери перерозподілу ресурсів – військове виробництво і продаж зброї, економічна допомога іншим країнам, державне управління цінними паперами – вказали на провідні національні організації, що мали б політично зміститися, аби підтримати той чи той бюджетний варіант (партію, кандидата). На цьому тлі виявилися підстави для формування виборчих блоків згори. Зміни позицій серед вашингтонських політиків відбувались за принципами:

“розподільного голосування” представників компаній під час президентських перегонів, чіткого розмежування владних повноважень, збереження статусу правлячої партії і опозиційної більшості в конгресі (визначив ставлення багатьох “груп підтримки” до рейганізму в 1980, 1982 і 1984 рр., але надалі (1986 і 1988 рр.) запобіг перерозподілу сфер бюрократичного впливу на користь консерваторів) ;

протекціонізму, ієрархії виробничих галузей і градації соціальних пріоритетів (засвідчив мінливість бізнес-інтересів протягом десятиліття, зумовив політику демократичної, а потім республіканської адміністрацій щодо системи держзамов і участі в централізованих поставках представників “рейганівської коаліції”, в ході виборів 1984 р., вніс елементи протиборства у блок правих) ;

корпоративного лоялізму, балансу інтересів етнічного лобі (сприяв згуртуванню найзаможніших громад, лібералізації настроїв деяких нацменшин і пошуку компромісу за посередництвом фракцій в питаннях про надання Америкою зовнішньої допомоги, продаж зброї, проведення гуманітарних і військових акцій в Близькосхідному регіоні).

Отже, перегрупування завершилось не розширенням у 1984 р. партійно-урядової коаліції, як того воліли керівники апаратної кампанії, а лише “зміною місць” серед впливових лобістів, незначною ротацією в парламенті і збільшенням центристів у федеральних органах влади. Головним шляхом блокування прибічників президентських ініціатив була центристська тактика представників обох фракцій конгресу, що свідчило про наявність, але хиткість “рейганівської коаліції” на вищому рівні, а також про можливість реанімації соціал-реформізму, відродження компонентів “старої коаліції” та імовірний ліберальний реванш у 90-х рр.

У висновках зазначається: другий, третій і четвертий розділи містять всі ознаки того, що перегрупування сил у 1980-1990 рр. відбулось, а процес перерозподілу суспільно-політичної підтримки виявив сталість неоконсервативних і пропрезидентських тенденцій, хоча ліберальна опозиція наприкінці десятиліття дещо покращила позиції. Також є підстави вважати, що в досліджуваний період у США існувала виборча спільнота – “рейганівська коаліція” і про це свідчать, окрім традиційних показників географії виграних праймеріз й кількості поданих голосів на кокусах (нарадах лідерів) та загальних зборах, важливі й вельми характерні для “доби Рейгана” підрахунки за обсягом накопичених капіталів та значущістю врахованих фракціями законодавчих ініціатив кандидатів.

Стисло ретроспектива перегрупування має такий вигляд. У 1980р. помітний “зсув праворуч” громадської думки і здобуття “новими правими” значних матеріально-організаційних переваг склали підґрунтя “рейганівської коаліції”, засвідчили наявність тенденцій до “нової республіканської більшості” і започаткували підйомну фазу перегрупування. Ускладнив подальші зрушення гучний провал республіканців у середині строку (1982р.) : демократична більшість в конгресі зросла на 26 місць, підтвердилась тимчасовість лоялістських настроїв в регіонах і слабкість соціальної бази рейганізму в столиці. Кампанія 1984р. була піковою позначкою у процесі створення “нової республіканської більшості” з огляду на активність рейганістів, але назаваді стали протиріччя у пропрезидентському блоці вашингтонських представників: старі принципи бюрократичного регулювання залишилися чинними, незважаючи на значне оновлення корпусу урядовців.

Далі перерозподіл політичного впливу перейшов у стадію згасання і значну роль в тому відіграв комплекс проблем, що потребували термінового законодавчого вирішення і вимагали ідеологічної поміркованості від обох сторін. У 1985-1986 рр. найпродуктивніше спрацювала передвиборча “південна стратегія”, якої вправно дотримувались демократи, перехопивши ідею “добудови рейганізму” на неоліберальних засадах і позбавивши консерваторів переваг на цьому полі. А в останні роки “консервативної декади”