Політика земельних надань Ягеллонів на українських землях Великого князівства Литовського: історіографія проблеми

Щодо порівняно нечисленних робіт, у яких досліджено землеволодіння, і котрі прислужилися автору з огляду на опредметнені в них загальні дослідницькі підходи, концептуальні ідеї та важливу для порівняльно-історичного аналізу фактологічну канву, потрібно назвати, зокрема, працю М. Владимирського-Буданова «Заставное владение» , що була опублікована у 1911 р. як передмова до одного із томів Архіву ЮЗР. Автор цієї фундаментальної розвідки на широкій джерельній базі розкрив основні історико-правові аспекти функціонування та еволюції заставного володіння на українських землях ХУ-ХУІІІ ст. Він, зокрема, відзначив, що закон, згідно з яким шляхті дозволялося продавати лише третю частину родових маєтнос-тей, а дві третини віддавати в заставу, був першочерговою умовою розвитку заставного права. В інших своїх працях учений торкався проблеми способів і напрямів формування різних форм землеволодіння у ВКЛ та місця у цьому процесі різних рівнів державної влади . Окремо слід виділити авторську концепцію М. Владимирського-Буданова про механізми колонізації південних рубежів ВКЛ, оприлюднену також в одному із томів Архіву ЮЗР .

Так, посилення ролі та збільшення обсягів приватного (шляхетського) землеволодіння М. Владимирський-Буданов пояснював браком засобів захисту країни ослабленою державною владою, перекладанням відповідальності за життя прикордонних замків у невмілі та корисливі руки місцевих старост, у результаті чого концентровані сили центральної влади здрібніли, поступово переходячи до приватних землевласників . Логічним у цьому контексті для ученого було твердження про стан вторинного запустіння півдня Русі (південне порубіжжя ВКЛ) у першій половині XVI ст. Приватне ж землеволодіння набувало поширення шляхом надання великими князями литовськими землі й маєтностей своїм підлеглим на умовних правах воєнної та інших служб . На місцях процес перетікання общинних прав на землю у руки приватних землевласників проходив під прямим контролем старост/ державців, які двояким чином скорочували общинні права: 1) шляхом часткового вичленення земель із общинного користування для приватної експлуатації; 2) шляхом стягнення доходу не у вигляді державного податку, а у формі приватної ренти із земель, що залишалися в общинному користуванні. До того ж нечітке розмежування общинної та приватної земельної власності від державної, на думку М. Владимирського-Буданова, давало підстави ста- ростам/державцям привласнювати собі права на неї у широкому смислі (рухоме і нерухоме майно)  .

М. Владимирський-Буданов був солідарний із висновками інших дослідників у тому, що основним джерелом зростання приватного землеволодіння були пожалування державних земель приватним особам – князям, панам і шляхті. Як підтвердження, він у своєму нарисі наводив окремі приклади таких земельних пожалувань, що виходили з-під пера великих князів литовських, починаючи від Казимира Ягеллончика і закінчуючи Сигізмундом ІІ Августом   . Загальний висновок учений зводив до твердження, що державна общинна земля переходила у приватні руки без очевидної користі для колонізації порубіжних південних земель ВКЛ11. На нашу думку, дане твердження є дискусійним, що буде доведено на сторінках запропонованого дослідження.

Низку правових аспектів історії ВКЛ розробляв ще один із засновників київської історико-юридичної школи Ф. Леонтович (він також систематизував і видав кілька томів актів Литовської метрики з варшавських архівів). Так, учений, звертаючись до проблеми правового становища шляхти ВКЛ, виокремлював групи шляхти, які різнилися за своїми правовими та економічними можливостями. Економічний (майновий) достаток шляхти дослідник визначав насамперед фактом володіння землею, її площею та якістю. Вчений також виділяв такі форми шляхетського землеволодіння, як вотчина та вислуга . Він, варто зазначити, показуючи майнову диференціацію (основану на земельному факторі) усередині князівської групи, розрізняв князів удільних (головних і менших) та князів служилих (князів-повітників)    .

Чималий внесок у дослідження уставних земських грамот вніс М. Ясинський. Вперше провівши ґрунтовне вивчення правових аспектів функціонування обласних привілеїв, М. Ясинський, зокрема, підтверджував дію у ВКЛ «практики віддання міст та цілих волостей в управління з правомволодіння по приватному праві»14. У цей час паралельно з роботами М. Владимирського-Буданова та Ф. Леонтовича виходить праця О. Рем- бовського про чиншове землеволодіння у східноєвропейському регіоні . Автор, досліджуючи умови володіння землею підлеглих шляхті груп населення у Польщі та ВКЛ, класифікував чиншове володіння як володіння, що віддавалося «на милість». До того ж воно, а також «изменчивость повинностей и сборов, как то мы видели и на Западе, не могли обеспечить за земледельческими классами, составлявшими тогда самую большую рабочую силу, результатов их труда и вследствие того лишали землю самосильнейших стимулов из тех, которые содействуют культуре и увеличивают ее плодородность», внаслідок чого «оказалось полное истощение земли, постоянное увеличение залежей и грозящее владельцам земли полным разорением уменьшение ее доходности» . Описана вище ситуація вимагала від влади ВКЛ прийняття низки заходів по негайному реформуванню аграрних відносин.

Поштовх