Політика земельних надань Ягеллонів на українських землях Великого князівства Литовського: історіографія проблеми

Значний внесок польські вчені зробили в дослідження правових аспектів шляхетського землеволодіння. Приміром, питанням заставного володіння на польському праві присвятив свою монографію Я. Матушевський . Можна стверджувати, що вчені-правники Польщі приділяють значну увагу студіям з історії та еволюції польського права . Окремі праці присвячені дослідженню питань шляхетського землеволодіння на литовсько-руському праві (Я. Адамус, П. Домбровський)  , а також на польському праві періоду середньовіччя і ранньомодерного часу (Б. Лесіньський)  . Серед спеціальних праць потрібно виділити монографію Ю. Бардаха , присвячену дослідженню Литовських статутів, а також його дослідження норми про «третизну» у литовському праві . Глибиною висновків відзначається спеціальна розвідка про функціонування правової норми як «зарука» авторства В. Кулісевича .

Важливі висновки щодо теоретичного осмислення процесу формування капіталістичних форм економічних відносин ранньомодерної Європи, а також господарчого перелому у період століття реформ (XVI ст.) на польських землях, які багато в чому стали взірцем для проведення соціально-економічних реформ у ВКЛ, задекларовано у дослідженнях відомого польського історика-економіста Є. Топольського .

Вагомі результати як у більш широкому діапазоні вивчення соціально- економічних процесів у ВКЛ, так і тематично близькі аспекти до питання земельних володінь та великокнязівських пожалувань представлені у серії публікацій білоруських, російських та литовських істориків у науковій періодиці – збірниках, журналах, альманахах . Насамперед слід відзначити напрацювання білоруського метриканта В. Менжинського, які присвячені вивченню документального складу окремих книг Литовської метрики у контексті соціально-економічних процесів у ВКЛ .

У 90-х роках XX ст. відбулися певні зрушення у вивченні соціально- економічної історії України доби ВКЛ та Речі Посполитої. Значний вклад у дослідження проблеми формування панівного соціального стану в українському суспільстві ХІУ-ХУІІ ст. внесла монографія Н. Яковенко  (її популярність вплинула на перевидання праці у 2008 р.), в якій на основі широкого комплексу джерел предметно розкрито генезис тогочасної соціальної еліти, яка монопольно володіла політичними, майновими та особистими правами.

Серед праць сучасних дослідників, тематично близько пов’язаних із нашою тематикою, варто виділити доробок А. Гурбика. Так, сучасний український історик детально проаналізував особливості реформування аграрного сектору на українських землях в середині ХУІ ст. Даючи оцінку суспільній значущості аграрної реформи, автор зазначив, що та частина малоземельних шляхтичів, які не змогли підтвердити свої права на землю та шляхетство, змушені були долучатися до лав українського козацтва . В іншій своїй праці  А. Гурбик дослідив еволюцію соціально-територіальних спільнот середньовічної України ХІУ-ХУІ ст. Серед іншого, він розкрив особливості формування селянських господарств, а також охарактеризував взаємовідносини між шляхтичами та їхніми підданими. Більш пізньому періоду (ХУІІІ ст.) присвячена монографія відомого дослідника О. Гуржія , в якій, однак, вельми цінними є теоретико-методологічні напрацювання, що стосуються питань землеволодіння та землекористування. В іншій роботі О. Гуржій сконцентрував свою увагу на проблемах зародження та ґенези хутірського господарства на українських землях упродовж ХУ-ХУІІІ ст. Вчений, зокрема, дійшов висновку про те, що «система хутірського господарства складалася в основному “вільним колонізаційним елементом”, здебільшого позбавленого “панської опіки” і зловживань збоку влади» . Так, опираючись на вкрай бідний фактологічний матеріал (в основному на опубліковані акти з Архіву ЮЗР), О. Гуржій намагається пояснити розвиток індивідуальних малих форм господарювання на землі.

Певні зрушення у справі дослідження економічної тематики доби Ягел- лонів сталися з виходом монографії О. Русиної. В одному з розділів книги автор, досліджуючи тенденції економічного розвитку Чернігово-Сіверщини в ХІУ – початку ХУІ ст., указала на окремі надання Олександра Ягеллончика на територію означеного регіону . В узагальнюючій праці, що вийшла в серії «Україна крізь віки», дослідниця у розділі про економічний розвиток оминула питання земельних пожалувань   . У наступній книзі (зібрані разом раніше опубліковані статті) О. Русина також частково зверталася до питання економічного розвитку окремих українських територій литовської доби, зокрема, путивльських волостей.

Сучасний український історик В. Собчук значну увагу приділив дослідженню соціально-економічних та генеалогічних сюжетів шляхетського землеволодіння на території Кременецького повіту Волинського воєводства у XVI ст.   Зокрема, автор у своїй роботі дійшов висновку, що за розмірами маєтків структура приватного шляхетського землеволодіння регіону в цей період характеризувалася надзвичайно високим ступенем концентрації землі в руках окремих шляхетських родин: 8% осіб належало 69, 1% поселень повіту. Окремі питання, дотичні до даного монографічного дослідження, були підняті у фахових статтях окремих істориків. Так, процес набуття та захисту земельної власності шляхти на Правобережній Україні в XVI – першій половині XVII ст. частково висвітлено у статті С. Ліпініна .

На сьогодні соціально-економічними питаннями активно займається В. Атаманенко, котрий в низці своїх праць, присвячених вивченню та введенню в науковий обіг раніше неопублікованих документів описово-статистичного характеру, проливає світло на соціально-економічну історію Волині XVI-XVII ст.  

Окремо слід згадати статтю білоруського історика О. Груші, яка тематично близька до піднятих нами проблем . Учений на широкій джерельній базі зробив теоретичне й практичне обґрунтування таких видів землеволодіння у ВКЛ, як вотчина та вислуга у їх порівняльному аналізі. О. Груша, спираючись на доробок А. Гуревича , навів цінні зауваження щодо типологічної близькості литовських вотчини та вислуги до аналогічних форм землеволодіння у середньовічній Англії та Норвегії. Так, англосаксонський фолькленд та норвезький одаль були аналогами литовської вотчини, тоді як бокленд та вейцла були відповідниками литовської вислуги .

Серед литовських дослідників на сьогодні вивченням близьких до нашої теми питань займається Л. Степонавічене. Предметом її зацікавлення є питання функціонування заставного володіння і права у період дії Литовських статутів . Зокрема, автор відзначає, що, порівняно з І ЛС, ІІ ЛС не вніс суттєвих змін у «сутність статутного заставного права», утім прецеденти повсякденного життя були набагато багатші передбачених в кодексах норм .

В останні роки з’явилося кілька монографічних праць, проблемні питання яких частково пов’язані із шляхетським землеволодінням.

Так, об’єктом дослідження у монографії Ю. Михайлюка стало державне управління та місцеве самоврядування на території Черкаського та Канівського староств (Південна Київщина) у період пізнього середньовіччя – раннього нового часу. Детально вивчаючи військову, дипломатичну, судово- адміністративну та господарсько-фіскальну сфери урядування черкаських та канівських намісників/старост/державців, учений указує на посилення процесу формування феодального землеволодіння, починаючи з 30-х років XVI ст. Показовим у твердженнях Ю. Михайлюка є те, що, детально не розглядаючи проблему земельних надань Ягеллонів, він робить надто

загальні висновки про згубний вплив на розвиток самоврядування у регіоні «поширення пожалувань в мовне чи спадкове володіння шляхті та монастирям окремих дворогосподарств, сіл і цілих волостей».

Предметом досліджень В. Михайловського стала шляхта Західного Поділля, регіону, що був в орбіті впливів та політичного підпорядкування Корони Польської. Історик, зокрема, беззаперечно констатував те, що подільська шляхта, як і весь тогочасний європейський лицарський стан, служила володарям, у тому числі і Ягеллонам, за землю, бо «головною метою їхньої служби було отримання земельних володінь»   . Прикметно, що у монографії В. Михайловського проходить наскрізна ідея про те, що базовою умовою відносин влади і привілейованого стану було служиле землеволодіння останнього  – явище, притаманне більшості держав Європейського континенту у ранньомодерний час. Для нашого дослідження праця принагідна тим, що дає змогу подивитися на різного роду показники, пов’язані із системою земельних надань Ягеллонів шляхті Західного Поділля, і, відповідно, вдаватися до порівняльного аналізу.

Книга І. Ворончук – перше в українській історіографії історико-демо- графічне дослідження, у якому представлена авторська концепція обрахунку людності на Волині у XVI – першій половині XVII ст. Власне, у монографії на широкій джерельній базі застосовано найсучасніші методики історичної демографії, завдяки чому з’ясовується складний вузол проблем соціальної історії ранньомодерної Волині .

І. Ворончук встановила, що на основі заяв (внесених до актових книг земських та гродських судів Волиньського воєводства) про втрату документів на родинні маєтки, у яких також подається перелік втрачених офіційних надань, зокрема, великокнязівські і королівські грамоти, листи і привілеї, пожалувані попереднім поколінням, можна встановити генеалогічну наступність певного роду . Для нас важливим у цьому контексті є сам факт переліку великокнязівських привілеїв на земельні пожалування волинської шляхти. Зроблений нами фронтальний перегляд актових книг Волинського воєводства 60-х – початку 70-х років XVI ст. (період правління останнього з Ягеллонів – Сигізмунда ІІ Августа) підтверджує твердження І. Ворончук. Утім, нам так і не вдалося відшукати вписані самі акти великокнязівських пожалувань до таких заяв. Дослідниця також відмітила значимість для шляхти «документів майнового характеру, адже вони становили юридичну підставу її земельної власності і приналежності до шляхетського стану». Такі великокнязівські грамоти й листи на земельні пожалування зберігалися у родинних архівах і передавалися у спадок, адже підтверджували право роду на певну нерухомість . Монографія цінна й тим, що дає змогу простежити наступність землевласницьких позицій певних шляхетських родів, адже хронологічно книга доведена до середини XVII ст.

Підбиваючи підсумок, можна визначити основні тенденції у дослідженні політики земельних надань Ягеллонів на українських землях ВКЛ.

Традиції вивчення економічних аспектів історії ВКЛ заклали вчені- литуаністи, праці яких вийшли наприкінці XIX – на початку XX ст. і до сих пір вважаються взірцевими. У подальшому вказана тема не ставала предметом спеціального дослідження, а висвітлювалася спорадничо і в контексті політичної, правової та соціальної історії ВКЛ. Більшість тем економічного спрямування та у широкому контексті литуаністчних студій загалом піднімалися окремими авторами паралельно з циклом активізації питань археографії та публікації джерел – Литовської метрики.

Загалом литуаністичні студії та конкретно взяті проблеми у межах цього напряму не мають чітко вираженого національного характеру. Найбільш активно литуаністика розвивається у країнах-спадкоємницях ВКЛ – Білорусі, Литві, Україні, частково Польщі та Росії. Позитивні тенденції спостерігаються у сучасній українській історіографії.