Поняття і завдання кримінального провадження

За ст. 93 КПК, збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, потерпілим у порядку, передбаченому КПК. Зокрема, сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених КПК.

У той самий час, сторона захисту та потерпілий здійснює збирання доказів шляхом витребування та отримання від ОДВ, ОМС, установ, організацій, службових та фізичних осіб речей, копій документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій, актів перевірок; ініціювання проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних дій, а також шляхом здійснення ін. дій, які здатні забезпечити подання суду належних і допустимих доказів. Ініціювання проведення слідчих (розшукових) дій здійснюється шляхом подання слідчому, прокурору відповідних клопотань, які розглядаються в порядку, передбаченому статтею 220 КПК. Постанова слідчого, прокурора про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих (розш.) дій, негласних слідчих (розш.) дій може бути оскаржена слідчому судді.

Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили (ст. 94).

Класифікація доказів та їх процесуальних джерел

Доказами в крим. пров. є фактичні дані, отримані у передб. КПК порядку, на підставі яких слід. /прокур. /слід. Суддя/суд встановлюють наявність/відсутність фактів та обставин, що мають значення для крим. пров. та підлягають доказуванню. Пон. доказів структуровано і як елементи включає в себе будь-які фактичні дані, що мають значення у крим. пров. (зміст) ; проц. форму їх закріплення (спосіб існування у матеріалах крим. пров.) та носій відомостей (зовн. вираз). – перебувають у взаємозв'язку.

Види:

• за предметом обвинувачення: обвинувальні (обґрунтовують, підтверджують обвинувачення) та виправдувальні (спростовують або пом'якшують обвинувачення) ;
• за джерелом формування: первинні та похідні (копії документів, виготовлені на місці події відбитки слідів та ін.) ; – залежить від наявності проміжного носія доказової інформації одного і того ж виду
• за відношенням до предмета доказування: прямі (безпосередньо вказують на обставини, що підлягають доказуванню, або ж на їх відсутність), непрямі (міст. дані про факти, що передували, супроводжували чи слідували подіям, які встановлюються, і за сукупністю яких можна зробити висновок про те, чи мала місце певна подія) ;
• за механізмом їх формування: особисті та речові.

Такі класифікації дають широку можливість для всебічного аналізу, визначення ролі та значення доказів, вибору оптимальних тактичних і методичних прийомів їх збирання, перевірки, дають змогу враховувати особливості кожного виду доказів при їх оцінці та обґрунтуванні процесуальних рішень.

Процес. Джерела. доказів

Показання – це відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту підозрюваним, обвинуваченим, свідком, потерпілим, експертом щодо відомих їм обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього кримінального провадження.

Речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об’єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом.

Документом як джерелом доказівє спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об'єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

Висновок експерта – це докладний опис проведених експертом досліджень та зроблені за їх результатами висновки, обґрунтовані відповіді на запитання, поставлені особою, яка залучила експерта, або слідчим суддею чи судом, що доручив проведення експертизи.

Свідки та їх показання в кримінальному процесі

ч. 1 ст. 95 КПК містить легальне визначення показання – як відомостей, що надаються в усній або письмовій формі під час допиту підозрюваним, обвинуваченим, свідком, потерпілим, експертом щодо відомих їм обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього кримінального провадження. У силу об’єктивних і суб’єктивних чинників показання можуть надаватись як в усній, так і в інших формах (письмовій, вербальній, конклюдентній тощо).

Також показання розглядають як обставини, які мають значення для справи та можуть мати значення доказування.

Доктрина кримінального процесу звертає увагу на форми вираження показань. Основною формою фіксації показань вважається протокол допиту осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні.

Отже, отримуємо розширене тлумачення терміна «показання» як відомостей, які надаються підозрюваним, обвинуваченим, свідком, потерпілим, експертом під час процесуальних дій щодо відомих їм обставин вчиненого кримінального правопорушення або інших обставин, що можуть мати значення для кримінального провадження.

ч. 3 ст. 95 КПК зобов’язує свідка, експерта давати показання слідчому, прокурору, слідчому судді та суду в установленому цим Кодексом порядку. Виходячи з цього показання можна поділити на види залежно від процесуальної ролі учасника кримінального провадження.