Поняття і завдання кримінального провадження

Обсяг показань підозрюваного значною мірою залежить від змісту повідомлення про підозру, протоколу затримання і постанови про застосування як запобіжного заходу взяття під варту.

Показання підозрюваного – доказ, який підлягає перевірці нарівні з іншими доказами у справі.

Дані, на підставі яких виникає і формується підозра, можуть бути отримані в результаті доказування, на підставі достатніх доказів. Вони є лише ймовірними, неповними знаннями про кримінальне правопорушення і особу, причетну до його вчинення. Підозра у кримінальному провадженні – це письмове твердження прокурора, слідчого обгрунтоване достатніми доказами про можливу причетність особи до вчинення кримінального правопорушення (ст. 277 КПК).

Показання обвинуваченого, їх предмет, значення та оцінка

Показання обвинуваченого – усне повідомлення особи, щодо якої обвинувальний акт переданий до суду в порядку, передбаченому ст. 351 КПК про обставини, що підлягають доказуванню, і дається добровільно на допиті в установленому законом порядку.

Для обвинуваченого передбачений не обов'язок, а право давати показання. При особливій заінтересованості обвинуваченого в результатах справи передбачається добровільність дачі ним показань. Тільки за такої умови можна говорити про достовірність повідомлених ним даних. Навпаки, примусовий порядок отримання показань обвинуваченого в кожному випадку дає підстави для визнання їх недостовірними.

Звільнення обвинуваченого від відповідальності за дачу завідомо неправдивих показань пояснюється, головним чином, інтересами правильної організації захисту. Водночас надання йому права на дачу показань свідчить про те, що дача неправдивих показань входить у зміст права обвинуваченого на захист.

Заперечення щодо права обвинуваченого давати будь-які показання по суті справи є результатом змішування правових і моральних норм поведінки обвинуваченого. З огляду на це не можна факт дачі обвинуваченим неправдивих показань розцінювати як обставину, що обтяжує покарання. Факт дачі обвинуваченим неправдивих показань, якщо він не пов'язаний з обмовою невинуватої особи, не повинен розцінюватися як обставина, що тягне за собою негативні правові наслідки для обвинуваченого.

Зміст неправдивих показань обвинуваченого може бути різним: повне чи часткове визнання винуватості у вчиненні кримінального правопорушення або повне заперечення винуватості й окремих доказів. Але встановлення неправдивості визнання обвинуваченим своєї вини не може бути доказом його невинуватості, так само як факт неправдивості показань обвинуваченого, що заперечує свою винуватість, не може бути взятим за основу обвинувачення. Сам факт дачі неправдивих показань не трансформується в обвинувальний доказ, оскільки це суперечить засадам кримінального провадження, дотримання яких є обов'язковою умовою допустимості доказів.

Обвинувачений здійснює свій захист не тільки шляхом повідомлення даних, що стосуються фактів справи, а й за допомогою пояснень цих фактів. Пояснення і показання, що не мають фактичних даних про обставини вчинення кримінального правопорушення, доказового значення не мають. Згідно з поняттям доказу в кримінальному провадженні не можуть визнаватися доказами висновки і думки обвинуваченого щодо юридично значимих фактів. Не мають доказового значення і дані, повідомлені обвинуваченим без посилання на джерело інформації. Показання обвинуваченого, для того щоб стати доказами, повинні бути отримані при допиті на судовому слідстві в порядку ст. 351 КПК.

Ця ознака показань обвинуваченого характеризується способом їх отримання і є підставою для їх відмежування від інших пояснень, заяв, повідомлень обвинуваченого, що не мають доказового значення, але використовуються обвинуваченим для свого захисту.

Заперечення обвинуваченим своєї вини може бути доказом, якщо він на підтвердження невинуватості повідомляє про конкретні факти, що усувають його причетність до вчинення крим. правопорушення. Такі показання необхідно перевіряти і оцінювати в сукупності з іншими доказами.

Показання обвинуваченого стосовно інших осіб – це показання, в яких обвинувачений повідомляє про факти щодо інших осіб. Доказами можуть бути лише ті показання щодо інших осіб, в яких обвинувачений повідомляє дані про вчинення чи невчинення того кримінального правопорушення, в якому обвинувачується сам. Показання, в яких обвинувачений повідомляє про злочинну (незлочинну) діяльність інших осіб, не пов'язану з його справою, є показаннями свідка в іншому кримінальному провадженні. У цих випадках обвинувачений мусить бути допитаним у іншому провадженні як свідок.

Показання експерта, їх предмет, значення та оцінка

Відповідно до статті 356 КПК України, за клопотанням сторони кримінального провадження, потерпілого або за власною ініціативою суд має право викликати експерта для допиту для роз’яснення висновку. Перед допитом експерта головуючий встановлює його особу й приводить до присяги. Тому особливістю показань спеціаліста є те, що він лише роз’яснює зроблений раніше висновок. При характеристиці показань експерта як окремого й самостійного виду джерел доказів у процесі необхідно, на нашу думку, враховувати, що протокол допиту, у якому містяться ці свідчення, формує слідчий (суд – у протоколі засідання) на підставі отримуваної інформації в усній формі. Однак можливі ситуації, коли внаслідок використаних у свідченнях експерта розрахунків, спеціальної термінології і т. п. слідчий не може адекватно відобразити сприйняті відомості. Вочевидь, у подібних випадках цілком припустимий власноручний виклад фахівцем повідомлених даних, хоча усна форма