Поняття і завдання кримінального провадження

Предмет:

Правознавство

Тип роботи:

Навчальний посібник

К-сть сторінок:

293

Мова:

Українська

Оцінка:

які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, можливості відчужувати певне його майно за ухвалою слідчого судді або суду до скасування арешту майна у встановленому цим Кодексом порядку. Відповідно до вимог цього Кодексу арешт майна може також передбачати заборону для особи, на майно якої накладено арешт, іншої особи, у володінні якої перебуває майно, розпоряджатися будь-яким чином таким майном та використовувати його. Арешт може бути накладено на нерухоме і рухоме майно, майнові права інтелектуальної власності, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковому вигляді, цінні папери, корпоративні права, які перебувають у власності у підозрюваного. Клопотання про арешт майна розглядається слідчим суддею, судом не пізніше двох днів з дня його надходження до суду. Виконується негайно.

8) затримання особи; – з ухвалою\без ухвали (ст. 207 – законне – на місці злочину, або одразу після; ст. 208 – затримання уповноваженою службовою особою.

9) запобіжні заходи: – глава 18.

особисте зобов’язання;

особиста порука;

застава;

домашній арешт;

тримання під вартою.

Загальні правила застосування заходів забезпечення кримінального провадження передбачені ст. 132 КПК.

Процесуальні підстави застосування:

ухвала слідчого судді (клопотання подається до місцевого суду в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування) або суду, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.

Фактичні підстави:

1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження;

2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора;

3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.

Для оцінки потреб досудового розслідування слідчий суддя або суд зобов'язаний врахувати можливість без застосованого заходу забезпечення кримінального провадження отримати речі і документи, які можуть бути використані під час судового розгляду для встановлення обставин у кримінальному провадженні.

Під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді або суду докази обставин, на які вони посилаються.

До клопотання слідчого, прокурора про застосування, зміну або скасування заходу забезпечення кримінального провадження додається витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження, в рамках якого подається клопотання.

Кримінальне провадження, як відомо, неможливе без застосування у випадках, визначених законом, певних заходів примусу. У Кримінальнопроцесуальному кодексі України (КПК України) 1960 року не було не лише окремої глави про заходи процесуального примусу, а й терміна «кримінально процесуальний примус».

З. З. Зінатуллін у праці «Кримінально процесуальний примус і його ефективність» не лише дослідив кожен із примусових заходів, а й дав чітку їх класифікацію:

а) заходи кримінально процесуального примусу, пов'язані із забезпеченням належної поведінки осіб, залучених до участі у кримінальному

процесі;

б) примусові заходи, які забезпечують зібрання і дослідження доказів.

В. М. Махов і М. О. Пєшков визначають заходи кримінально процесуального примусу як передбачені кримінально процесуальним законодавством процесуальні засоби примусового характеру, що застосовуються у сфері кримінального судочинства уповноваженими на те посадовими особами і державними органами за наявності підстав і в порядку, передбаченому законом, щодо обвинувачених, підозрюваних та інших осіб для попередження і припинення їхніх неправомірних дій з метою успішного розслідування і вирішення завдань кримінального судочинства.

На погляд Г. Кожевнікова, перелік заходів забезпечення кримінального провадження, наведений у ст. 131 КПК України, достатньо вичерпний, але, до нього слід було б включити і поміщення за визначених законом умов неповнолітнього, який досяг одинадцятирічного віку, але не досяг віку кримінальної відповідальності у разі вчинення ним суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки злочину, за який Кримінальним кодексом України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років, у приймальник-розподільник для дітей на строк до тридцяти днів.

Проте, інші вчені вважають, що цей примус не можна віднести до групи запобіжних заходів, оскільки суб'єкт, підстави і умови його застосування мають свої специфічні ознаки, які дають можливість виділити його у самостійний примусовий захід.

Підстави та порядок затримання особи за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення

Затримання особи:

На підставі ухвали слідчого судді, суду;

Законне затримання (ст. 207) (без ухвали)

Уповноваженою службовою особою

Неуповноваженою особою (яка зобов’язана негайно доставити затриману особу до уповноваженої службової особи або негайно повідомити уповноважену службову особу про затримання та місцезнаходження особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення.

Законне затримання можливе:

1) при вчиненні або замаху на вчинення кримінального правопорушення;

2) безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення чи під час безперервного переслідування особи, яка підозрюється у його вчиненні.

Законне затримання не застосовується до осіб, зазначених у статті 482 КПК. (Наділені імунітетом – судді, народні депутати). Стосовно них затримання не може бути здійснено без згоди ВРУ.

Особливості затримання окремої категорії осіб визначаються главою 37 цього Кодексу (щодо суддей, народних депутатів – передбачені додаткові вимоги: попередня згода ВРУ.)

Відповідно до ст. 208 уповноважена службова особа має право без ухвали слідчого судді,