Поняття і значення належності судових доказів у господарському процесі

Завдяки ототожненню термінів «доказ» і «фактичні дані» з'явилася концепція подвійного характеру поняття доказу: як факт об'єктивної реальності та джерело відомостей про цей факт. Джерело і фактичні дані, взяті нарізно один від одного, не утворюють доказу. Так, фактичні дані, що отримані або досліджені з порушенням установленого законом порядку, не визнаються судовими доказами. Тому саме концепція подвійного доказу здається правильною.

Таким чином, докази – це не будь-які фактичні дані, а відомості (інформація про факти), отримані в установленому законодавством порядку.

Таким чином неважко зрозуміти, що самі фактичні дані без їхнього джерела не можуть бути доказами. Тобто, сам факт зіпсованої продукції стане доказом лише в тому випадку, якщо він знайде відображення і закріплення в таких джерелах, як пояснення відповідних осіб, акт експертизи, речовий доказ. Тому фактичні дані як докази не можна розглядати окремо, відриваючись від джерел, що свідчать про них М. К. Треушніков, розглядаючи докази як поняття, які містять в собі два тісно зв’язаних елементи: фактичні дані як зміст доказів і способи доказування як процесуальна форма [8, с. 113].

Приблизно в такому плані вирішується це питання і в нашому чинному законодавстві. У ст. 32 ГПК йдеться, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін.

Ці дані встановлюються письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів, поясненнями представників сторін та інших осіб, що беруть участь в процесі [10, с. 16].

Отже, враховуючи особливості та специфіку судових доказів можна визначити такі їх ознаки:

1) основною ознакою судового доказу є те, що судові докази являють собою фактичні дані;

2) істотною ознакою є те, що ними визнаються не будь-які фактичні дані, а лише ті, за допомогою яких встановлюються обставини, що мають значення для правильного вирішення справи;

3) істотною ознакою судових доказів є те, що за допомогою них

встановлюються або спростовуються факти лише в передбаченому законом порядку.

Такий порядок встановлений господарським процесуальним законодавством [35, с. 95].

Докази як джерела фактичних даних за своїм змістом та характером форми закон (ст. 32 ГПК) поділяє на кілька груп:

1) письмові докази;

2) речові докази;

3) висновок експертизи;

4) пояснення представників сторін (а також, звичайно, третіх осіб із самостійною вимогою і без такого) ;

5) пояснення посадових осіб та інших працівників підприємств, установ і організацій, що не тільки беруть участь у справі.

У господарському процесі найпоширенішими і переконливими доказами найчастіше виступають письмові. Пояснюється це тим, що по-перше господарські взаємовідносини, зазвичай, оформляються договорами, угодами, тощо. По-друге, письмові докази є достовірними і стабільними, вони можуть змінюватися, як це нерідко може бути з поясненнями представників сторін та інших осіб [12, с. 84].

Письмові докази можуть бути дуже різноманітними: рішення, розпорядження, договори, листування, акти тощо. Єдиним, що об'єднує їх всіх, і те, що вони своїм змістом свідчить про доказуваних обставин, які мають значення до розв'язання спора.

Важливу роль доведенні грають і речові докази. До них відносяться найрізноманітніші речі, предмети, котрі своїми специфічними особливостями засвідчують обставин, які мають значення для вирішення спору. Слід пам'ятати, що речовими доказами можуть і документи.

Якщо для вирішення спору суд повинен правильно оцінити обставини по складним питанням техніки, технології, науки, мистецтва, літератури то він може призначити експертизу. Експертиза може доручатися як відповідним компетентним організаціям, і конкретним фахівцям. Експертиза проводиться відповідно до норм Господарського процесуального кодексу та закону «Про судову експертизу».

Доказами є також пояснення представників сторін, третіх осіб, які дають у процесі розгляду справи. Хоча сторони, і треті особи є зацікавленими у результаті справи, проте ігнорувати їх пояснення не можна, але оцінювати слід більш критично порівняно і з урахуванням інших доказів.

Вкрай рідко, проте доказами іноді є пояснення службових осіб та інших працівників як самих сторін, так і інших сторонніх організацій.

Теоретично й у практиці докази прийнято розмежовувати і з іншим ознаками. Так, розрізняють прямі й непрямі докази. Прямими є такі, котрі безпосередньо (прямо) свідчить про доказуваний факт, обставину.

Звісно, практично віддається перевагу прямим доказам, але і непрямі не вважається другорядними.

Прийнято також ділити докази на первинні і похідні. Що стосується документів, то в першому випадку – це оригінали, тоді як у другому випадку – копії, виписки із документів. Пояснення посадових осіб та інших працівників також можуть бути первинними і похідними залежно від того, як ці особи сприймали відповідні факти. Якщо безпосередньо, то первинні, якщо через посередництво інших (за словами когось), то похідні.

Звісно, первинні докази цінніші від похідних, оскільки у них менш можливі помилки, неясності.