Поняття і значення належності судових доказів у господарському процесі

 

 

У сучасній правовій науці України у зв’язку з поглибленням змагальних засад усіх форм судового процесу формується розуміння того, що назріла потреба дослідити такий ключовий момент змагального судочинства, як стандарт доказування. Проте серед українських науковців немає єдиної позиції щодо розуміння цього поняття. Під ним розуміють модель процесуального доказування, в якій мета, завдання судочинства, принципи процесу, права й бов’язки його учасників у процесі доказування розглядаються як взаємозалежні елементи, що визначають сутність і зміст інституту процесуального доказування. [ратушнас. 284]. Інші автори розуміють під стандартом доказування методологічний підхід до встановлення фактів, що випливає з якісного рівня імовірності знань.

Тобто, стандарт доказування слід розуміти як визначену модель процесуальної діяльності всіх учасників процесу, засновану на принципах господарськогосудо судочинства. Регулюючи найважливіші сторони правозастосовницької діяльності господарських судів, принципи створюють гарантії швидкого і правильного вирішення господарських суперечок. «Одні принципи одухотворяють право, інші є його становим хребтом, важелем дієвості, що визначає і спрямовує діяльність відповідних осіб у визначених галузях і сферах державного і суспільного життя... Що стосується процесуальних принципів, то необхідно усе-таки відзначити, що для їхньої характеристики велике значення має специфіка завдань, що стоять перед юрисдикційними органами. Одні основні принципи характеризують процес у цілому, інші – його найбільш важливі інститути і стадії» [8, с. 76].

Доказова діяльність проводиться у встановленому законом порядку. ЇЇ мета і зміст зумов мета і зміст зумовлені, насамперед, процесуальними принципами.

Недотримання процедур збирання, подання, дослідження, оцінки доказів означає порушення процесуальних норм, відступ від принципів процесу. Категорія «стандарт доказування» дозволяє розглядати принципи господарського процесу, мети, завдання процесуального доказування, права й обов'язків учасників процесу в галузі доказування, як взаємопов'язані елементи, що визначають зміст і сутність інституту процесуального доказування.

В українському процесі «стандарт доказування» може позначати певну модель процесуального доказування, а не є тільки критерієм оцінки доказів, як це прийнято вважати в країнах загального права[8, с. 77]. Здається, що в теоретичному і практичному плані розробка даної категорії становить інтерес.

При розробці нового й удосконаленні діючого господарського процесуального законодавства для визначення адекватності пропонованих цілей, форм, методів доказування тим вимогам, які можуть забезпечити належне здійснення правосуддя, доцільно створити, використовуючи категорію «стандарт доказування», теоретичну модель доказування як еталон.

Основу стандарту доказування становлять процесуальні принципи.

Відповідно до Конституції України, Закону України «Про судоустрій України», ст. 4-44 Господарського процесуального кодексу України до основних принципів діяльності господарських судів України відносяться: принцип законності, незалежності суддів і підпорядкування їх Конституції і законам, рівності організацій і громадян перед законом і судом, змагальності і рівноправності сторін, принцип мови судочинства, гласності, безпосередності і диспозитивності.

Отже стандарт доказування – це певна умовна межа, за якою кількісна характеристика знань, отриманих судом у процесі розгляду справи, переходить у таку їх якість, що дає підстави суду ухвалити, на його думку правосудне рішення.

 

 

За результатами дослідження заявленої теми можна зробити такі висновки

1. Докази в господарському процесі – це відомості про факти, за допомогою яких підтверджується наявність чи відсутність обставин, на які посилаються сторони як на підставу своїх вимог і заперечень, що мають значення для правильного вирішення справи.

2. Доказування у господарському процесі є діяльність господарського суду та осіб, що беруть участь по справі, спрямована на встановлення за допомогою судових доказів достовірності фактів, від яких залежить вирішення спору між сторонами по суті, тобто фактів, що складають предмет доказування.

3. Судові докази – поняття, яке поєднує в собі два тісно взаємозв’язаних елементи: фактичні дані як зміст доказів і засоби доказування як процесуальна форма.

4. Головними умовами процесу доказування визначають належність і допустимість доказів. Належність доказів визначається наявністю зв’язку між змістом фактичних даних, відомостей про факти й самими фактами, які підлягають встановленню і мають значення для правильного вирішення справи. У господарському процесі не допускається використання доказів, отриманих із порушенням вимог діючого законодавства України.

5. Важливими якісними характеристиками доказів є їх достовірність і достатність.

6. Належність доказів – правова категорія, яка свідчить про взаємозв’язок доказів з обставинами (фактами), які повинні бути встановлені як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

7. Докази надаються особами, які беруть участь у справі. Законодавство встановлює однаковий порядок витребування речових і письмових доказів. Якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов’язаний витребувати від підприємств та організацій – незалежно від їх участі у справі – документи й матеріали, необхідні для вирішення спору.

8. Стандарт доказування – це певна умовна межа, за якою кількісна характеристика знань, отриманих судом у процесі розгляду справи, переходить у таку їх якість, що дає підстави суду ухвалити, на його думку правосудне рішення

 

 

1. Конституція України: чинне законодавство зі змінами та доповненнями станом на 15 квіт. 2011 року: (офіційний текст). – Київ: Паливода А. В., 2011. – 56 с.

2. Господарський