Портфоліо соціального педагога загальноосвітнього навчального закладу

діалектичній взаємозалежності. 

Основними напрямами внутрішньо-шкільної соціально-педагогічної діяльності є діагностування, захист прав та охорона прав дитини, реалізація соціального виховання, керування соціально-виховною діяльністю. На основі діагностування (соціологічного, психологічного, педагогічного, соціально-педагогічного рівня сформованості соціального досвіду, соціальної вихованості, потреб та інтересів дітей, плануються заходи соціального працівника з охорони та захисту прав дитини в школі та вдома, оскільки, у разі незадоволення першого (матеріального) рівня потреб дитини, не може йтися про розвиток духовного рівня. Паралельно проектуються здійснення соціального виховання у трьох напрямках:

1) організація життєдіяльності, яка виховує людяність;

2) соціально-педагогічна корекція позиції та поведінки дитини, що відхиляється від норми;

3) соціально-педагогічна реабілітація.

Реалізаціявсіх трьох складових соціального виховання відбувається у процесі створення та функціонування культурно-виховного простору школи. Останній створюється, виходячи з ініціативи, активності, потреб, творчих можливостей дітей та педагогічного колективу, але в ідеалі має віддзеркалювати культуру суспільства (чи закладати зміни в ній). Культурно-виховний простір школи може складатися з таких взаємопов’язаних сфер: традиції школи (історія, свята, гімн, герб, прапор, норми одягу, вітання), виробництво (навчальний процес, догляд за приміщенням школи, присадибними ділянками, третій трудовий семестр), інформаційна система (бібліотечно-інформаційний центр, газета, телебачення, радіо, комп’ютерна мережа, архів), мистецтво та дозвілля (гуртки, секції, клуби, театри, музеї, художня і музична школи), економіка (грошова одиниця, стипендії, гаранти) тощо. Будуватися культурно-виховний простір школи в умовах демократизації суспільства має на принципі самоуправління, тому провідну роль у оновленні соціального виховання мають зіграти наступні виховні сфери: самоуправління (парламент, рада, шкільний кооператив, загальні збори), право і політика (писані закони школи, суд, боротьба за досягнення бажаних змін шкільної життєдіяльності законними і моральними засобами), громадська думка (моральні закони, соціальні цінності школи), соціальна робота (самозахист та самодопомога дітей).

Інформаційна система школи  має спрямовувати свою діяльність на:

1) засвоєння знань про історичні та соціальні структури суспільства з метою розуміння етнічних, релігійних, політичних різниць; 

2) подолання страху перед цими різницями, котрий веде до конфліктів; 

3) розвиток вміння співіснувати у рідному та чужому середовищах; 

4) виховання здібності цінувати культурні, релігійні, політичні різноманітності людства; 

5) усвідомлення учнями спільності та взаємозалежності всіх народів світу, а також ставленні до багатонаціонального складу населення країни як до державного надбання.

Для формування сфери традицій школи треба спиратися на культурні традиції мікросередовища, зокрема, родин школярів. Це є добрим приводом залучення батьків до життя школи, класу. Традиціями школи можуть стати зустрічі з родинами представників різних етнічних, релігійних, соціальних, політичних груп, професій; спільні вечори відпочинку разом з батьками чи дідусями, старшими чи молодшими братами і сестрами; святкування у школі разом із громадськістю сімейно-сусідської общини соціальних, професійних, державних свят. В цій роботі важливі не кількість заходів, а рівень їх впливу на соціальне виховання дітей, пробудження педагогічного потенціалу громади. 

Важливо, щоб культурно-виховний простір створювався саме у взаємодії педагогічного колективу з дітьми. Дорослі мають залишатися на другому плані, сприяючиі підтримуючи дитячі ініціативи з формування, розвитку та вдо-сконалення шкільної життєдіяльності. Цей процес творення дитячого життєвого простору школи і є процесом самоактуалізації самовизначення, самореалізації дитини, набуття нею соціального досвіду, її духовного розвитку. Таке культурне середовище дає можливість не тільки сформувати позицію особистості, систему її ставлень, визначити провідні цінності, але й випробувати їху шкільному «суспільстві». 

Культурологічний аспект соціально-педагогічної діяльності школи сприяє узгодженості, гармонізації впливу всіх підрозділів школи, всіх членів її педагогічного колективу, акцентує їх увагу на «культивуванні» людини, а не тільки на «накачуванні» її знаннями. Школа, таким чином, перетворюється на «крашу», де є не тільки «держава» (адміністрація), але й формується «суспільство» (діти, вчителі) зі своєю культурою, духовними цінностями. Це підвищує соціальну ефективність школи, оскільки така школа сприяє творенню зрілої людини, зрілого громадянина, які так погрібні сьогоденню України. 

Найвищої результативності внутрішньо-шкільне соціальне виховання може досягти лише там, де окремі виховні сфери складають єдину соціально-педагогічну систему, як це, наприклад, було у школах С.Френе, Я.Корчака, В.М.Сороки-Росинського, В.О.Сухомлинського, у класі Ш.А.Амонашвілі та ін. Тому остан-ній напрям внутрішньо-шкільної соціально-педагогічної діяльності-керування-налічує не тільки планування, проектування, але і рефлексію щодо наслідків соціального виховання школи, його корекцію.

Сутністю управління соціально-педагогічної діяльності школи є збір інформації, проведення досліджень щодо ролі, значення соціально-педагогїчних програм у духовному розвитку школярів та випускників; налагодження зв’язків з останніми та залучення їх до соціально-педагогічної роботи школи, спонсорства; дослідження ефективної діяльності окремих виховних сфер культурно-вихо-вного простору школи, окремих фахівців, персоналу, структур школи; вивчення іміджу школи у педагогічних структурах району, міста, серед педагогічної громадськості і населення; з’ясування ефективності соціально-виховної концепції школи, проблем щодо її реалізації, можливостей розвитку, вдосконалення чи заміни. 

При умові, якщо внутрішньо-шкільна соціально-педагогічна діяльність ефективна, внаслідок чого сформувався специфічний «дух.школи», зміцнило учнівсько-педагогічне суспільство, відпрацьована методика внутрішньо-шкіль-ного соціального виховання, можливо розпочати зовнішню соціально-педагогічну роботу школи. 

Іншою складовою соціально-педагогічної діяльності школи є створення та реалізація програми педагогізації зовнішнього мікросередовища Зовнішній шкільний соціально-педагогічний процес забезпечує дітям можливість випробовувати набуті в школі знання, сформовані ставлення, соціальний досвід загалом у реальному житті під патронатом фахівців із соціального виховання. Цей процес школи є намаганням активізувати виховний потенціал середовища, що оточує дітей, прагненням гармонізувати вплив різноманітних факторів соціалізації. Крім того, зовнішня соціально-педагогічна діяльність школи створює умови для безперервного вдосконалення соціального досвіду дитини, реалізації її духовності в мікросоціумі.

Зовнішня соціально-педагогічна діяльність школи