Поселення Нижнього Дніпра в ІV ст. до н. е. -III ст. н. е.

У спільному з Н.А. Гаврилюк та С.М. Кравченком препринті, присвяченому скіфським поселенням Степового Подніпров’я IV ст. до н. е., автору належить частина II. 

Апробація результатів дисертації. Результати досліджень, що увійшли до дисертації, були оприлюднені в доповідях на наукових конференціях у Москві (1986), Запоріжжі (1989), Пловдиві (1990), Одесі (1991, 1996, 1998), Симферополі (1990), Ростові-на-Дону (1992, 1994, 1996), Києві (1996), Варні (1997) та ін. Дисертантом розроблений та викладається курс практичних та лабораторних занять із спеціальності, підготовлена та впроваджена концепція побудови музейної експозиції з історії Херсонщини скіфо-сарматської доби (Херсонський краєзнавчий музей). 

Публікації. Результати дисертації представлені в 43 друкованих працях, у тому числі – 13 статтях, окремій частині препринту, 29 збірках матеріалів і тез конференцій та коротких повідомлень про археологічні дослідження. 

Структура дисертації. Робота складається із вступу, чотирьох розділів та висновків (180 стор.), додатку А (26 стор.), додатку Б (45 рис.), списку використаної літератури – 434 найменування (37 стор.). 

 

 

У вступі обгрунтовується актуальність обраної теми, визначається стан її наукової розробки і основні джерела вивчення, формулюються мета й завдання дослідження, наукове і практичне значення роботи. 

Розділ 1. Сучасний стан розробки проблеми: історія дослідження, джерела та історіографія. Вивчення поселень у Нижньому Подніпров’ї почалось у другій половині ХІХ ст. Цьому передували загальні описи місцевості. Воєнному топографу О.П. Чиркову належить заслуга складання перших планів та короткого опису поселень [1867]. Історія археологічних розкопок починається з робіт Г.Л. Скадовського (голови Херсонської вченої архівної комісії) у 80-х рр. ХІХ ст. Подальші дослідження поселень на Нижньому Дніпрі з 1909 по 1929 рр. проводили В. І. Гошкевич та його учениця І.В. Фабриціус. Археологічні роботи пожвавилися в середині ХХ ст., але переважали розвідки (М.М. Дмитренко, 1946 р. ; Л.М. Славін, А.П. Манцевич, І.Д. Ратнер, 1946-1950 рр. та ін) ; в зоні будівництва Каховського водосховища були проведені розкопки на поселеннях Нижній Рогачик (Д. Т. Березовець, 1951 р.), Золота Балка (А.В. Добровольський, 1951-1952 рр.), Гаврилівське (К.А. Бреде, 1951 р.), Любимівське (Л.Д. Дмитров, 1951-1952 рр) ; систематично досліджувалось Кам’янське городище (Б. М. Граков). У 50-60-хх рр. розкопки велись тільки на пізньоскіфських городищах (М. І. Вязьмітіна, Н.М. Погребова, Н.Г. Єлагіна, Л.І. Костюк, І.Д. Ратнер). Новий етап археологічного дослідження поселень Нижнього Подніпров’я почався в другій половині 70-х рр. З цього часу систематично проводились розвідки, були відкриті нові пам’ятки, на 11 поселеннях проведені розкопки (роботи М.Й. Абікулової, С.Б. Буйських, В.П. Билкової, О.А. Гей, В.М. Зубаря, Н.А. Гаврилюк, С.М. Кравченка, Є.В. Черненка). 

Джерелами є матеріали 47 археологічних пам’яток – на 21 поселенні були проведені розкопки, на 12 з них відкрито по 1000 м2 і більше. Колекції речового матеріалу, отриманого при розкопках і розвідках на поселеннях Нижнього Подніпров’я, зберігаються в Херсонському краєзнавчому музеї, в Інституті археології НАН України, в Ермітажі (Санкт-Петербург), в МДУ (Москва), в Кам’янсько-Дніпровському історико-археологічному музеї. 

Розробка зазначеної проблематики почалася одночасно з проведенням археологічних досліджень у кінці ХІХ – на початку ХХ ст. До початку археологічного дослідження регіону у ХІХ ст. склалося уявлення про те, що Нижнє Подніпров’я є скіфською територією, а землі Нижнього Побужжя були освоєні греками, які заснували Ольвію. Поява інформації про археологічні пам’ятки викликала спроби її інтерпретації О.П. Чирковим і В.І. Гошкевичем. Археологічні матеріали тоді ще не могли бути використані як повноцінне джерело, висновки були зроблені на основі факту існування поселень, осілий спосіб життя вважався притаманним перш за все грекам. Але окремі фахівці не відкидали теоретичної можливості виникнення поселень й у скіфів, хоча такі не були знайдені (Е. Міннз, М.І. Ростовцев). 

Відновлення інтересу до теми спостерігається після Другої світової війни, до того ж саме в руслі скіфської проблематики. Деякою мірою торкався проблем поселень Нижнього Подніпров’я М.І. Артамонов. Він вказав, що землеробство у скіфів виникає в інтересах скотарства, а не як протиставлення йому [1948]. Важливим етапом у дослідженні теми була публікація монографії Б.М. Гракова [1954]. Саме він зробив висновок про безперервність розвитку скіфської культури та скіфської осілості на Нижньому Дніпрі. Була поставлена проблема нижньодніпровської “Малої Скіфії” і пізньоскіфської культури, яку вирішували Н.М. Погребова, Н.Г. Єлагіна, М.І. Вязьмітіна, остання вказала на те, що зазначена культура поступово набуває синкретичного характеру. Аналізуючи ліпну кераміку з цих поселень, В.П. Петров простежив її різні генетичні основи (1961). М.П. Абрамова виявила риси сарматської культури та присутність сарматів на цих пам’ятках (1962). Прихильником безперервного розвитку скіфської культури на Нижньому Дніпрі був П.М. Шульц, який визначив її хронологічні рамки другою половиною IV ст. до н. е. – III ст. н. е. (1971). У 1970 р. вийшла стаття М. Б. Щукіна, який запропонував переглянути верхні дати існування декількох пізньоскіфських городищ на підставі “вузьких датувань”, а також уточнив період існування цієї групи поселень й пов’язав отримані дані з історичними подіями. У 1987 р. І.М. Храпуновим захищено дисертацію “Пізні скіфи на Дніпрі і в Криму”, до якої введено новий матеріал пам’яток Криму. Стосовно городищ Нижнього Подніпров’я автор дотримується традициійних поглядів, але використовує