Предмет політології

її совість, і діяти у відповідності з цією вірою: особистісне буття кожної окремої людини і є те, що реалізує для неї це право40.

Політична особистість, таким чином, є означення розвинутої, мислячої та відповідально діючої політичної людини. Якщо масова політична людина може брати участь в політичному житті стихійно, діючи імпульсивно або ж ангажовано, то вже політична особистість діє усвідомлено і цілеспрямовано. Саме тому її роль як суб'єкта політичної дії значно вагоміша і помітніша.

Теоретична думка здійснила класифікацію типів особистості. Залежно від критерію, така типізація здійснюється у психологічний або ж у соціальний спосіб. У відповідності з останнім, а саме зважаючи на характер діяльності, можливості і міри впливу на перебіг соціальних та політичних подій, виділяють, зокрема, звичайну (рядову), історичну та видатну особистість. Звичайна, або рядова особистість — це представник народу, який живе «родовим», спільним життям, але в силу власних здібностей свідомо виражає інтереси спільноти. 

Політична особистість, таким чином, є означення розвинутої, мислячої та відповідально діючої політичної людини. Якщо масова політична людина може брати участь в політичному житті стихійно, діючи імпульсивно або ж ангажовано, то вже політична особистість діє усвідомлено і цілеспрямовано. Саме тому її роль як суб'єкта політичної дії значно вагоміша і помітніша.

Теоретична думка здійснила класифікацію типів особистості. Залежно від критерію, така типізація здійснюється у психологічний або ж у соціальний спосіб. У відповідності з останнім, а саме зважаючи на характер діяльності, можливості і міри впливу на перебіг соціальних та політичних подій, виділяють, зокрема, звичайну (рядову), історичну та видатну особистість. Звичайна, або рядова особистість — це представник народу, який живе «родовим», спільним життям, але в силу власних здібностей свідомо виражає інтереси спільноти. 

Особа пов'язана з суспільством та державою безліччю видимих і невидимих уз. Серед них особливе місце належить зв'язкам, що інтегрують людину в систему державницького життя, зумовлюють її статус громадянина. За стародавніх часів, коли в античному світі виникали міста-держави (поліси), справжніми громадянами вважалися ті, кому ці поліси надавали повні права, в тому числі право на земельну та іншу власність.

Так, сучасник Леонардо да Вінчі італійський філософ Лоренцо Валла писав: «Древні філософи — Цицерон та інші говорили: «Перше місце мають посідати інтереси держави. Друге — інтереси близьких, а останнє — власні інтереси». Це не більш ніж красиві слова. Істина полягає у зворотному: на першому місці для мене перебувають мої інтереси, на другому  інтереси моїх близьких, а на останньому — інтереси всіх інших — тобто суспільства або держави» («Про насолоду та справжнє благо»).

Привабливість прагматично спрямованої філософської та політичної теорії, причому не тільки у країнах, що розвиваються, пояснюється тим, що неопрагматики (Дж. Д'юї, К. Уест, X. Патнем, Р. Рорті) приділяють велику увагу світові повсякденності звичайних людей. «Наші норми і стандарти, — пише X. Патнем («Реалізм з людським обличчям»), завжди відбивають наші інтереси і цінності». Популярність прагматистської політичної теорії пояснюється і тим, що вона закликає до «відродження соціальних сил, які надають підтримку невдахам, знедоленим, тим, хто занепав» (К. Уест).

Наявність плюралізму інтересів, з одного боку, вимагає, по-перше, усвідомлення ієрархії їх вагомості та пріоритетності у визначенні політики держави, насамперед соціальної, яка безпосередньо виходить на людину; по-друге вироблення соціополітичних механізмів узгодження цих інтересів, значна частина яких має конфронтуючий характер.

Суспільство і держава, влаштовані на демократичних засадах, мають змінити жорстку модель суб'єкт — об'єктних політичних відносин (держава, керуючі — громадяни, керовані) на більш гнучку, справедливу і «людську» систему, в якій громадяни розглядаються не як об'єкт впливу та благодіяння з боку державно-політичного процесу, а як рівноправні взаємозалежні і взаємозумовлені основні полюси політичного життя

 

54. Які основін етапи політичної соціалізації 

Політична соціалізація – це безперервний процес, який починається у ранньому дитячому віці й триває усе життя людини. Його зміст утворюють набуття та втрачення індивідом тих або інших політичних якостей. Які з них людина набуває, а які втрачує – це багато в чому обумовлюється особливостями буття на кожному з етапів її життєвого шляху. Тому типові етапи політичної соціалізації взагалі співпадають з типовими етапами життя та діяльності людини.

У процесі політичної соціалізації можна вирізнити п‘ять типових етапів, які розрізняються між собою особливостями формування та розвитку свідомості людини, ступенем впливу тих або інших чинників її життя та діяльності, енергетичним потенціалом індивіду, мірою впливу тих або інших соціальних інститутів.

Перший етап політичної соціалізац ії припадає на дошкільні роки. У сучасному суспільстві дитина вже у віці 34х років набуває перші відомості про політику. Основним інститутом політичної соціалізації на цьому етапі, як правило, є сім‘я. У процесі сімейного виховання дитина робить перші кроки в опануванні політичної культури суспільства. Сім‘ї мають свої політичні традиції, які передаються дитині. Через сім‘ю дитина вільно чи невільно залучається до поля певної політичної субкультури.

Чималу роль у формуванні початків політичної свідомості у дошкільні роки відіграють також церква, радіо та телебачення, оточення однолітків. Поза сімейні чинники