Предмет політології

Однак, існує достатня кількість загалом прийнятних визначень. "Глобалізація, - пише американський політолог Ентоні Гіденс, - це розширення світових соціальних зв'язків, котрі з'єднують віддалені регіони таким чином, що місцеві події розвиваються під впливом подій, які відбуваються за багато миль від них"[3, c. 62-64].

"Глобалізація, - також слушно зауважує інший американський політолог і соціолог Девід Гелд, - означає щонайменше два різних феномени. По-перше, вона передбачає, що політична, економічна і соціальна діяльність стає всесвітньою за своїми наслідками. 1, по-друге, вона означає, що відбулося посилення взаємодії та взаємозв'язків всередині держав і суспільств та між ними самими".

На думку одного з найбільш відомих фахівців з проблем глобалізації Рональда Робертсона, яку варто взяти до уваги, глобалізація - це історичний процес посилення контактів між різними частинами світу, який призводить до зростаючої схожості й однаковості в житті народів планети.4 Звичайно, є й інші точки зору.

Загалом, у визначенні терміну "глобалізація" можна виділити чотири основних підходи.

По-перше, тлумачення глобалізації як процесу зміцнення зв'язків між найвіддаленішими куточками планети.

По-друге, глобалізація визначається як процес поширення по всій планеті єдиних, спільних для всього людства технологій, культури, ідей, ціннісних орієнтацій, способу життя, поведінки тощо.

По-третє, під глобалізацією мається на увазі виникнення спільних для світового співтовариства проблем, зокрема, економічних, політичних, мілітарних, екологічних та ін. Нарешті, глобалізація трактується як процес зростання спільних вселюдських інтересів у всіх сферах людського буття, породжуваних збільшенням взаємозв'язків та взаємозалежності країн і народів.

Зроблений нами аналіз проблем зародження глобалізації показує, що її започаткували Іспанія, Голландія та Англія ще у XVI ст. її перша хвиля поступово поширилась на всю Західну Європу, перекинулась на Північну Америку і частково торкнулась Південної Америки та Азії. Друга хвиля глобалізації, яку можна датувати 50-80 роками XX ст., прокотилась країнами Азії й Африки. Нарешті, третя, сучасна хвиля глобалізації з кінця 80-х років буквально "накрила" посттоталітарні країни.

 

51.Спробуйте розмежувати націоналізм і інші прояви національної самосвідомості (національна обмеженість, етнічна упередженість). У чому виявляється негативний характер національної обмеженості й етнічної упередженості?

Справді, термін "націоналізм" набув тієї низки значень, з якими його нині пов’язують, тільки впродовж минулого століття. Найосновніші з них:

(1) процес утворення й становлення націй;

(2) почуття й свідомість належності до нації;

(3) мова й символіка нації;

(4) соціальний і політичний рух від імені нації;

(5) доктрина і/або ідеологія нації, загальна й конкретна.

Тому тут під терміном "націоналізм" матимемо на увазі одне чи більше з його трьох основних значень: мова й символіка, соціально-політичний рух та ідеологія нації. 

Е. Сміт описує динаміку перетворення етнічних спільностей у сучасні нації, через виокремлення насамперед  впливу позиції та цілеспрямованої діяльності національної  інтелігенції. Намагаючись знайти спільні ознаки для всіх різновидів націоналізму, Е. Сміт перераховує такі основні  твердження:

1) людство природним чином поділяється на нації;

2) кожна нація має свій самобутній характер;

3) джерелом усієї політичної влади є нація, колектив в цілому;

4) задля свободи й самореалізації люди повинні ототожнювати себе з нацією;

5) нації можуть зреалізувати себе тільки у їхніх власних державах;

6) відданість нації-державі перевершує інші відданості;

7) найважливішою умовою всесвітньої свободи й гармонії є зміцнення національної держави.

Наведене тлумачення націоналізму можна окреслити як націоналізм в широкому значенні слова.

З іншого боку, різноманітні варіанти націоналізму та відповідні політичні програми, презентовані окремими націоналіс-тичними партіями, організаціями, групами, являють собою націоналізм у вузькому значенні слова.

Націоналізм у широкому значенні слова з’явився у новочасний період європейської історії. Епохою націоналізму вважається XIX ст., коли під його впливом були зруйновані традиційні феодальні імперії і постали найважливіші політичні утворення та політичні реалії в житті окремих суспільств і міжнародних відносин – національні  держави.

Націоналізм у вузькому значенні слова – явище ХХ ст. Він постає разом з націоналістичними політичними партіями, що розробили власні політичні програми задля здобуття політичної влади.

Структура і типи націоналізму

Націоналізм як політичне явище має складну структуру. До неї входять ряд компонентів, від змісту кожного з яких суттєво залежать можливості реалізації національною спільнотою своїх цілей в області державної влади.

Основоположне значення має національна ідеологія, в якій формулюються цілі національного руху, вказуються шляхи та засоби їх досягнення. Ідеологія націоналізму виступає ідейною та духовною основою масової національної ідентифікації, тобто усвідомлення населенням своєї залученості до даної національної групи, розуміння унікальності, значущості сповідуваних групових норм та цінностей для власної життєдіяльності. Як уже відзначалося, з моменту появи націоналізму його супроводжують негативне ставлення та страх перед його очікуваною деструктивністю. Конкретне, зважене ставлення до націоналізму повинно рахуватися з його амбівалентністю (двоїстістю), а також розрізняти його різновиди.

Найбільш окреслені різновиди націоналізму: ліберально-демократичний (громадянський) та праворадикальний. Громадянський націоналізм передбачає поєднання національних та державних цінностей.