Предмет політології

• громадський, політичний діяч, який досить активно займається практичною політичною діяльністю;

• професійний політик (для якого політична діяльність є домінуючою у житті);

• політичний лідер як остання інстанція (загальнодержавний, загальнонаціональний лідер).

Беручи участь у політиці, людина переважно керується двома мотивами: альтруїстичним (удосконалити суспільне життя усіх, зробити його кращим); егоїстичним (здобути владу, популярність, розбагатіти). Більшість політиків демонструють перше і намагаються приховати друге, особливо на початку політичної діяльності.

Мотиви детермінують, визначають мету і програму політичної діяльності. І мета, і програма також можуть бути помітно вираженими альтруїстичними або егоїстичними.

Мотивувальним чинником політичної діяльності є потреба або потреби у самовираженні, самореалізації, визнанні, свободі, самозабезпеченні, владі, звеличенні та ін. Як правило, потреби тісно взаємопов’язані, взаємозалежні. Щоб зрозуміти справжню мету політичної діяльності будь-якого суб’єкта політики, передбачити її результат, потрібно уважно проаналізувати характер та особливості потреб, які спонукали його до такої діяльності.

Політична орієнтація, як зазначалося вище, є складним соціально-психологічним утворенням. З одного боку, маємо певні словесно оформлені ідеї та цінності, а з іншого — несвідомі або не зовсім усвідомлені мотиви і переваги, які людина переживає на емоційному рівні.

 

50. Як взаємодіють національний і політичний компоненти в сучасному суспільстві.

Політизація національних рухів наприкінці ХХ ст. змінила всю геополітичну карту світу. У вітчизняній науці термін "політизація етнічності" введено наприкінці 80-х років, тому він ще не має чіткого визначення. Проте у західній етнополітології вже є кілька спроб аналізу самого процесу. Найбільш вдалими з них є роботи Дж. Ротшильда "Етнополітика: концептуальні рамки", яка може бути корисною кожному етнополітологу та політичному діячу, а також праці Д. Белла, М. Есмана, В. Ісаїва, Дж. Келласа, О. Мотиля, У. Ньюмена, У. Петерсена та деяких інших.

На думку Дж. Ротшильда, політизувати етнічність - це: 1) переконувати нацменшини, що політика є корисною справою для їхніх культурних цінностей; 2) стимулювати зацікавленість і стурбованість етнічних спільнот зв'язком політики з розвитком їхніх культурних цінностей; 3) активізувати процес перетворення їх на самосвідомі етнічні групи; 4) спрямовувати діяльність етнічних спільнот у політичне русло. Таким чином політизація етнічності прискорює або гальмує політичний розвиток держав. Внаслідок чого на політичній арені світу зникають старі та з'являються нові суб'єкти міжнародних відносин. Політизація перетворює особисті пошуки людини свого місця і ролі, тобто приналежності й призначення, на групові вимоги поваги і влади. Водночас політизація вказує людині напрями виходу психологічно культурної енергії етнічних спільнот.

Політизація етнонаціональних спільнот у колишньому СРСР сприяла таким процесам: 1) динамізації формування політичних етнонацій; 2) ровитку і завершенню національно-визвольних рухів; 3) краху національної політики КПРС; 4) підготовці грунту до розпаду СРСР; 5) зруйнуванню політичної системи держави; 6) легітимізації власних національних урядів ряду народів. Також ці процеси призвели до виникнення нових і загострення старих міжетнічних конфліктів, до підриву етнополітичної безпеки.

1. Сучасний розвиток етнополітичних процесів

Зрівноваження етнополітичних процесів можливе через пізнання їхнього змісту, параметрів та тенденцій розвитку. Очевидно, що для глибшого розуміння проблеми необхідним є її багатоаспектний аналіз.

Етнополітичні виклики є на сьогодні злободенними для багатьох держав, особливо тих, які переживають етап становлення їхньої політичної системи. Але етнополітичний аналіз на рівні окремої держави може бути ефективним лише за умови його включеності у глобальні та регіональні виміри, що зумовлює необхідність порівняльного аналізу етнополітичних процесів у різних регіонах світу з метою визначення типологічних особливостей цієї країни.

Етнополітична проблематика на рівні держави стосується всіх сторін її життя і всіх регіональних співвідношень. Для України етнополітичні взаємини – це та сфера, яка забезпечує основні підстави її цілісності, зокрема, завдяки тому, що основа її державної території – це ареал розселення української етнічної нації, і водночас саме тут є низка чинників, головно історично-географічних, які містять небезпеки деструктивних збурень. Така ситуація підтверджує необхідність активних дій з боку держави та інших суб’єктів етнополітичних взаємин у напрямі гармонізації цих взаємин шляхом підсилення дії позитивних чинників і погашення негативного впливу інших.

У висвітленні етнополітичної проблематики у науковій літературі на сьогодні помітною є певна асиметрія. Так, з’ясовуються найбільше політико-правові та історичні аспекти проблеми, що без просторового бачення не дає змоги відтворити цілісну картину структури та тенденцій етнополітичних взаємин. Тому важливо, щоб на етнополітичні процеси більше уваги звертали фахівці в галузі етнології, етногеографії, котрі глибше розуміють потреби життєдіяльності етнонаціональних спільнот і груп, у тому числі й політичні.

У сучасному світі відбувається безліч взаємопов'язаних процесів, які суттєво впливають на етнополітичну сферу людського буття. Деякі з них, скажімо, індустріалізація чи урбанізація, досить відомі. Проте, є чимало процесів, сутність і наслідки яких в силу багатьох обставин маловідомі у пострадянських країнах. До них, на наш погляд, слід віднести , перш за все, процеси глобалізації та модернізації. З огляду на те, що ці процеси справляють величезний вплив на всі етнічні та етнополітичні процеси, зробимо хоча б коротенький, стислий їх аналіз.

Одразу ж відзначимо, що назва процесу глобалізації походить від англійських слів "globe" - земна куля, "global" - світовий, всесвітній та "to globalize", "globalization" — поширюватись по всій планеті, набувати всесвітнього характеру. В широкий науковий обіг