Предмет політології

   У Великобританії глава держави має право призначати прем'єр-міністра, але дане право суто номінальне, оскільки вибір корони визначається, як згадувалося раніше, партійністю Палати громад. До складу уряду входять міністри (40-45 чол.) та їхні парламентські секретарі (40-45 чол.) - разом близько 100 чол. Вживають кілька найменувань для визначення посадових осіб, які входять до складу уряду. Найчастіше вживають терміни “державний секретар” і “міністр”. Найстаріші відомства (міністерство іноземних справ, міністерство внутрішніх справ) очолюють державні секретарі. На чолі кількох відомств стоять посадові особи, традиційну назву яких збережено (канцлер казначейства, генерал-поштмейстер). Парламентські секретарі вважаються молодшими міністрами. У відомствах, очолюваних державними секретарями, вони іменуються парламентськими помічниками державного секретаря.

   У скандинавських країнах (Швеція, Норвегія, Данія за формою правління є парламентарними монархіями) монарха наділено верховною владою щодо державних справ. Король очолює Державну раду, яка являє собою уряд на чолі з главою держави. Тому в цих країнах такі поняття, як Державна рада і уряд (Рада Міністрів, Кабінет) не збігаються. Усі найважливіші урядові заходи (всі законопроекти) спочатку обговорюються у Державній раді, а її рішення виносяться від імені короля і за його підписом. .Ллє оскільки монарх не відповідає за свої дії, вони потребують контрасигнатури прем'єр-міністра або міністра, у віданні якого перебуває дане питання.   У Норвегії і Данії уряд не представляється парламенту для одержання його інвеститури. Парламент впливає на склад уряду непрямим чином. Уряд може функціонувати, тільки якщо заручиться підтримкою парламентської більшості.   Уряд Італії (Рада Міністрів) формується головою Ради Міністрів і затверджується президентом. Міністри приносять присягу главі держави, коли приступають до виконання посадових обов'язків. Необхідною умовою для здійснення призначень є затвердження складу уряду палатою депутатів, а потім - Сенатом. Главою уряду є голова Ради Міністрів, який призначається президентом.   Позапарламентський спосіб формування уряду застосовується в основному в президентських республіках. У цих країнах глава держави особисто є носієм урядової влади. Він сам добирає, призначає і звільняє членів уряду. Слід зазначити, що президент обирається шляхом непарламентських виборів і роль парламентів у формуванні Кабінету невелика. У США призначення глав департаментів згідно з Конституцією здійснюється президентом “за порадою і за згодою Сенату” (ст. II розд. 2), але фактично являє собою його особисту прерогативу. Сенат схвалює призначення президента на вищі державні посади більшістю у дві третини голосів.

 

42.Яку структуру має парламент держави?

Представницький характер парламенту  зумовлюють його виборність і колегіальність. Діяльність парламенту визначає зміст і характер парламентаризму як системи взаємодії держави і суспільства. Парламенти виконують установчу роль щодо інших елементів державного механізму на підставі концепції народного представництва. Саме як такі представницькі органи парламенти почали формуватися під час революцій XVII—XVIII ст. і подальшого суспільного розвитку держав Європи й Америки у XIX ст. Національно-історичні й політичні умови відповідних держав визначали конкретну форму парламентів.

Основними характеристиками парламенту є його структура й організація; форми закріплення та зміст компетенції; головні напрями діяльності; його склад. За структурою парламенти поділяються на однопалатні (система монокамералізму) і двопалатні (система бікамералізму). Останнім часом здійснюється процес переходу унітарних держав від однопалатної системи до двопалатної (Румунія, Польща, Чехія, Хорватія) і навпаки (Швеція, Данія, Нова Зеландія). Нижня палата парламенту завжди обирається безпосередньо населенням. Верхня палата може формуватися різними шляхами: прямими виборами (США, Італія, Австралія, Японія); непрямими виборами (Франція, Австрія, ФРН); за спадковою ознакою (Велика Британія); за призначенням глави держави (Канада); змішаним способом (Непал).

Парламентські фракції, керівні органи й комісії (комітети) — найважливіші елементи структури парламенту. Фракції утворюються за принципом належності депутатів до політичної партії, репрезентованої у представницькому органі, або з представників кількох партій, що проводять єдину чи близьку лінію у політиці. Відсутність формально визначеного статусу фракцій не заперечує їх існування в парламентах. Керівні органи парламенту можуть бути одноосібними (голова парламенту, палати) і колегіальними (бюро, президія, правління тощо). Завдання комісій (комітетів) — попередня підготовка питань, які потім розглядаються на сесійних засіданнях. Комісії можуть бути постійними, тимчасовими, спеціальними, мати статус слідчих комісій (комітетів з розслідування) тощо. Традиційними функціями парламентів є законотворчість, прийняття бюджету, контроль за діяльністю органів виконавчої влади, а також зовнішньополітична і судова. Саме законодавчі повноваження становлять головне призначення парламенту.

 

43.Політичні  дії: як вони впливають на характер політичних реалій?

Будь-яка діяльність є сукупністю дій. Політична діяльність містить у собі найрізноманітніші дії: організацію партій і прийняття урядових рішень, виборчі кампанії і виступи в парламенті, політичні мітинги і дипломатичні переговори, проведення партійних з'їздів і звертання до народу, розробку політичних програм і референдуми, державні перевороти і візити урядових делегацій. Це акції окремої людини чи групи, що виступають як суб'єкти політичної діяльності.

   Політичні дії бувають спрямовані на те, щоб "зробити щось" (наприклад, домогтися прийняття якого-небудь закону тощо),"не допустити чогось" чи "припинити щось" (наприклад, припинити міжнаціональний конфлікт). У зв'язку з цим варто розглянути не тільки дію, але і бездіяльність. Як можна було