Природне поновлення ялиці білої в Славецькому лісництві ДП «Берегометське ЛМГ» та його використання у лісовідновленні

Ялиця біла – одна з основних вУкраїнігірських лісоутворювальних деревних видів, зрідка трапляється і на рівнинах, утворює чисті й мішані лісостани збукомта іншими листяними породами. Поширена вКарпатах, зрідка на рівнинах. В південно-західних районах у вигляді острівних популяцій. Займає близько 1, 4% площідержавного лісового фонду України.

Найпоширеніші райони заготівлі деревини: Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька, Закарпатська області. Запаси сировини незначні. Тіневитривала, вибаглива до вологості повітря рослина. Запилюється у квітні-травні.

З стовбурів ялиці білої добувають дуже ціннуживицю. Смоляні ходи є і в корі. При різкому потовщенні стовбура смоляні ходи руйнуються, утворюються вмістилища живиці, які мають вигляд потовщення і називаються жовнами.

У кожному з них міститься кілька грамів живиці. Кора старих дерев у нижній частині не має жовен, бо з віком вона товстішає, розтріскується і втрачає пружність.

Для стимуляції утворення жовен по поверхні стовбура б'ють дерев'яним молотком, внаслідок чого на місці удару виникає жовно значних розмірів.

Живиця ялиці білої містить близько 34% ефірної олії, смоли, незначну кількістьбурштинової кислоти. Із живиці виготовляють ялицевий бальзам, який має ті ж фізичні властивості, що йканадський. Ялицевий бальзам широко використовують в оптичній промисловості для склеюваннялінз, а також при виготовленнімікропрепаратів, оскільки йогопоказник заломленняблизький до показника заломлення скла.

Деревина біла, зрідка з жовтуватим відтінком, блискуча, легка, м'яка, пружна, неміцна, легко колеться. Використовується для виготовлення столярних виробів, музичних інструментів, тари (діжкиіящики), ґонту, а іноді і у будівництві.

Цінними якостями деревини є велика довжина трахеїд і незначна смолистість, що дає можливість використовувати її впаперово-целюлозній промисловості. В деревині ялиці містить близько 60% целюлози, смоли в ній у 22, 5 рази менше, ніж у деревині ялини. Промисловий вихід целюлози з деревини ялиці дорівнює 37%, що є досить високим показником.

З хвої, гілок і шишок ялиці одержують цінну ефірну олію. Вихід олії з хвої 1, 3-2, 3%, а з молодих гілок 0, 61-1%. Головна складова частина ефірної олії – борнілацетат (30-40%), який може бути сировиною для синтезумедичної камфори, що за своєю дією на організм рівноцінна тій, яка добувається зкамфорного дерева (камфорного лавра).

Ялицеву ефірну олію можуть використовувати упарфумернійі лікеро-горілчаній промисловості, з неї виготовляютьтехнічну камфору, яку використовують при виробництвіцелюлози. 3 хвої ялиці виготовляють також концентрат протицинготноговітаміну С.

У науковій і практичній медицині застосовують ефірну олію і живицю ялиці. Ефірну олію ялиці вживають іноді дляінгаляційприхворобах дихальних шляхів, а також для втирання приревматизмі. Ународній медицинімолоді хвоїнки і бруньки ялиці використовують протицинги, для лікування ревматизму, а також як сечогінний засіб.

Ялиця дає багато пилку, клею, а в кінці літа інтенсивно виділяємедяну росу, з якої бджоли виробляють шкідливий для них падевий мед. Кора та хвоя ялиці білої міститьтаніди, проте високий вмістпектинових речовину корі ускладнює їх екстрагування.

Як декоративну рослину ялицю білу радять висаджувати поодинці та групами упаркахілісопаркахвдалині від промислових об'єктів, які сильно шкодять насадженням. Ялиця біла має декоративні форми: пірамідальну, колоноподібну, плакучу, строкату й золотисту.

Нарівні зі смерекою досі широко використовується у садово-парковому господарстві. А на заході України може використовуватись і для прикрашення приміщень під час новорічних і різдвяних свят.

Живицю заготовляють у період росту молодих шишок (червень – серпень) у бездощову погоду. Загостреними трубочками проколюють низ жовна, витискають живицю, яка витікає трубочкою до пляшки чи іншої посудини.

Для видобутку ефірної олії весною або на початку літа заготовляють гілки з молодих дерев і молоді гілки з дорослих дерев (до 20-35-річного віку). Гілки зрізуютьсекаторамиабо зрубують сокирами (на зрубаних деревах). Потім їх складають щільною купою, захищають від дощу і сонця.

Сучасне територіальне поширення ялиці в Українських Карпатах є відображенням відношенняданого деревного виду до кліматичних та едафічних умов. У зв’язку із значним господарським використанням породи, її поширення та представництво у деревостанах в значній мірі часто визначаються і антропогенними впливом.

Як природні деревостани, так і штучні насадження ялиці відзначаються високою продуктивністю та здатністю до інтенсивного природного поновлення як під наметом лісу, так і на відкритій місцевості від стін не зрубаних ялицевих деревостанів.

На відміну від Українських Карпат у західній Європі спостерігається масова деградація ялицевих лісів та їх відмирання, що гіпотетично пов’язують із комплексом причин [15, 22, 29]. В Україні пошкодження ялиці хворобами, шкідниками та мисливською фауною іноді теж мають місце, проте деградація її популяції поки не спостерігається. На жаль сучасний стан лісів за участі ялиці, їх еколого-біологічні та лісівничі особливості на території України ще досконало не вивчені.

У зв’язку з інтенсивним господарським використанням лісів регіону, клімато-гідрологічними змінами та деградацією грунтів протягом другої половини ХХ століття вони потребують додаткового дослідження та лісівничого узагальнення.

У гірській зоні Українських Карпат ялицеві ліси займають 7, 7% земель вкритих лісовою рослинністю, і за своєю площею посідають третє місце після смерекових та букових.

Основні площі яличників зосереджені у Львівській і Чернівецькій областях (близько 67% площі лісів). На Івано-Франківську область припадає