Природне поновлення ялиці білої в Славецькому лісництві ДП «Берегометське ЛМГ» та його використання у лісовідновленні

Труднощі під час створення і вирощування культур ялиці білої в Карпатському регіоні пов'язують насамперед з прорахунками, які вже під час планування обсягів здійснення лісовідновних заходів в ялицевих типах лісу, часто необґрунтованому проектуванні початкових складів і схем змішування головних порід, застосуванні різноманітних, не завжди виправданих технологій обробітку ґрунту, висаджування і догляду за висадженими сіянцями та саджанцями, несвоєчасним, а часто і неякісним виконанням рубань, пов'язаних з веденням лісового господарства. Є певні напрацювання з питань створення і використання селекційної бази ялиці, зберігання її насіння та вирощування садивного матеріалу. Згідно з чинним лісонасінним районуванням, на території Українських Карпат є чотири лісонасінних райони з десятьма підрайонами ялиці білої. Переміщення насіння з лісогосподарською метою допускається в межах одного підрайону, сусідніх підрайонів одного району та одних і тих самих висотно-екологічних пасем підрайонів двох суміжних лісонасінних районів.

Перехід лісового насінництва на селекційну основу може відбуватися лише за рахунок масового розмноження цінних високопродуктивних насаджень та дерев.

Зусиллями науки і виробництва вже створена постійна лісонасінна база (ПЛНБ) ялиці білої. До неї входять атестовані лісові генетичні резервати (24 шт. площею 1269 га), 17 га плюсових насаджень, 220 плюсових дерев, понад 20 га клонових насінницьких плантацій.

Дослідження показали, що найперспективнішими для ялиці білої виявились плюсова селекція та плантаційне лісове насінництво. Як підщепи і прищепи для ялиці білої надаються лише рослини з роду Abies. Найкращими підщепами є вирощені у відкритому ґрунті 4-5 річні саджанці середньою висотою близько 24-25 см, діаметром шийки – 3 мм. Найвищі показники приживлюваності досягаються під час щеплення способом серцевиною прищепи на камбій підщепи (85-97%) в період активного росту і розвитку підщепи та почат ку розвитку (розпукування верхівкової бруньки) прищепи (93%). Літні щеплення приживлюються значно гірше (58-63%, а під час посух – 35-42%). Середній приріст трансплантантів у відкритому ґрунті першого року змінюється від 3, 1 до 5, 0 см, в другий – 10, 4-17, 1 см, третій – 23, 1-30, 8 см. У теплиці прирости набагато нижчі.

Атестовані клонові плантації ялиці білої створено в 1975-1986 рр. Найбільшою площею їх в регіоні (15, 0 га) та й в Україні загалом, представлений лісонасінний комплекс Коломийського лісгоспу. Перше незначне цвітіння трансплантатів тут траплялося вже на 6-7-й рік, а нормальні за розмірами і повнозернисті шишки було одержано на 9-10-й рік. Характер цвітіння ялиці має істотні відмінності від інших хвойних видів. Спочатку в неї спостерігається рясне чоловіче цвітіння (особливо з 11-річного віку щеп), а жіноче запізнюється на 3-4 роки. Диспропорція згладжується в 15-16-річному віці плантацій. Найбільше шишок спостерігається на гілках другого-четвертого кілець в середніх за ростом і розвитком трансплантатів. Упродовж останніх 14 років урожайність плантації ялиці в Передкарпатті збільшилась від 1 кг насіння на 1 га (1995 р.) до 125 кг (2008 р.).

Плантаційні шишки і насіння мають достовірні переваги над виробничим збором. Найбільш істотними є перевищення в масах шишок, кількості насінин в одній шишці і масі 1000 насінин, а також у схожості насіння.

Науковий і виробничий досвід свідчить, що високий початковий рівень забезпеченості лісокультурних площ природним поновленням головних і супутніх порід не звільняє від необхідності своєчасного їх обстеження і проведення агротехнічного та лісівничого доглядів за ним. Ігнорування цими вимогами не дає змоги сформувати у майбутньому високопродуктивні ялицеві насадження оптимальних породного складу і структури.

 

 

 

Під природним поновленням розуміють процес утворення нового покоління лісу природним шляхом. Процес природного лісовідновлення розпочинається від плодоношення, появи сходів і розвитку самосіву. В природніх умовах масове плодоношення бука лісового спостерігається кожні 3-6 років, а невеликі урожаї – майже щороку. Плодоношення характеризується значною мінливістю, що свідчить про його залежність від багатьох чинників, серед яких: вік деревостану, рівень затінення крон, приморозки, хвороби, шкідники. Невеликий врожай може майже повністю знищуватися комахами та наземними хребетними тваринами.

Для проростання насіння бука необхідні волога, тепло і кисень. У природних умовах насінню, яке впало на землю, кисню й вологи достатньо. Подальший розвиток самосіву залежить від багатьох чинників. Уже в перший рік відпадають 60 – 90% сходів. На думку В. Шаффера, поширення бука на схід лімітовано недостатньою зволоженістю повітря та ґрунту. Лише на підвищених ділянках на Поділлі, завдяки перенесенню вологого повітря в східному напрямку, створюються сприятливі умови для росту й розвитку бука та формування його угруповань.

Бук є мезофілом на початкових стадіях онтогенезу і в дорослому віці виявляє стійкість до посухи. Сходи бука лісового мають високий рівень транспірації, однак їх нерозвинена коренева система з обмеженою зоною поглинання може забезпечити потребу рослин у волозі лише при достатньому постійному зволоженні поверхневих шарів ґрунту. При перезволоженні ґрунтів погана їх аерація негативно впливає на сходи. Проростки, що протягом весни добре зійшли й розвинулися, у посушливий період літа починають масово всихати та відпадати, й до кінця літа їх залишається мало. З 3-5-річного віку в бука лісового інтенсивно