Природне поновлення ялиці білої в Славецькому лісництві ДП «Берегометське ЛМГ» та його використання у лісовідновленні

Бук – одне з найпоширеніших дерев у карпатській флорі. Недарма одна з географічних областей так і називається – буковина. У нього могутня, густа і розлога крона, котра майже не пропускає світла. Росте повільно, у сприятливих умовах у віці 350 років: висота -50м і 120см у діаметрі.

Бук є теплолюбною породою мякого клімату. Він утворює чисті і мішані (з грабом, смерекою, ялицею, березою) деревостани у межах висот 300-1300м. н. р. м. Бук – тіневитривала порода, котра може знаходитись у пригніченому стані до 50 років. У мішаних лісах бук росте у другому ярусі під шатром смерек. Підлісок у букових лісах виражений слабо через сильне затінення. З трав переважно поширені ті, котрі вегетують ранньою весною, до розпускання листя на деревах. Це анемони, підсніжники, білоцвіти.

Листя дерева біля 6см завдовжки і 4 см завширшки, яйцевидної форми, без зазубрин по краях. Листки довго не гниють через високий вміст дубильних речовин у них. Кора сріблясто-сіра, гладенька, товщина 1-1. 5см.

Цвіте дерево у квітні-травні, квітки малопомітні. Плід – бурий гострогранний горішок, до 1, 5 см завдовжки, достигає у вересні, опадає на землю у жовтні-листопаді. Врожайні роки трапляються через 3-5 років, тоді з 1 га можна зібрати до 300 кг горішків. Вони є хорошим кормом для лісових тварин. У Карпатах букове борошно додають до хліба. Вживати горішки у їжу можна лише підсмаженими, бо сирі горішки містять отруйні речовини.

Починає плодлоносити дерево пізно – у 40 років, а у густих лісах навіть у 60. Бук має надзвичайно велике екологічне значення. Важко переоцінити його роль у виробленні кисню, очистці повітря, збереженні вологи у ґрунті.

Деревина бука міцна, тверда, має гарну текстуру, мало поступається дубовій по міцності. Використовується для виготовлення меблів, фанери, паркету, музичних інструментів. Відзначається надзвичайною водостійкістю, тому здавна використовувалась для виготовлення млинових коліс. Іншою особливістю є відсутність запаху, тому деревина придатна до контакту з харчовими продуктами, для виготовлення тари. Деревина більш як на половину складається з целюлози, з неї виготовляють папір, целофан, штучну шкіру.

Крона дерева добре піддається формуванню, тому бук широко застосовують у парковому будівництві, для виготовлення живоплотів.

 

 

 

Сучасний ареал ялиці білої в Карпатах тісно пов'язаний з кліматичними, літологічними і едафічними умовами. Східна нижня межа її поширення знаходиться у Чернівецькій області, де деревостани з участю ялиці трапляються на висоті 300-325 м н. р. м. Висотні межі її поширення істотно відрізняються на південно-західних і північно-східних макросхилах Карпат. За даними А. Й. Швиденка [1], верхньою межею зростання ялиці слід вважати 1250 м н. р. м., де вона трапляється як домішка в насадженнях ялини. К. К. Смаглюк вказує на можливість підняття цієї породи значно вище, до 2000 м і опускання до 200 м у Прикарпатті. На південно-західних макросхилах Полонинського і Водороздільного хребтів ялиця з'являється у насадженнях як домішка, починаючи з висоти 500-600 м н. р. м. Вибагливість ялиці до вологості повітря і ґрунту та підвищена чутливість до пізніх заморозків обмежують її природний ареал ізогієтою у 600-700 мм на рік у Прикарпатті і 850-900 мм на Закарпатті.

Основними біоекологічними властивостями ялиці, які впливають на райони її природного поширення, крім згаданої вище вибагливості до вологості повітря і ґрунту та чутливості до заморозків, є низька стійкість до забруднення повітря, висока вітростійкість, вибагливість до багатства ґрунту, сильно виражена тіневитривалість, повільний ріст в молодому віці, періодичне і пізнє шишкоутворення, низька схожість насіння та інше. В цілому ялиця біла за своїми біоекологічними властивостями досить близька до бука лісового і певною мірою до ялини європейської, через що на території Карпат вона не утворює свого окремого поясу, а виступає як компонент змішаних лісів з дубом, буком і ялиною.

Прогресуюче зменшення площі ялицевих лісів в регіоні чітко проявлялося до 1965 р. За останні 150-200 років площа ялицевих лісів скоротилась приблизно на 30%. У природному корінному покриві вона досягала 120 тис. га. Тільки за період з 1947 по 1956 рр. вона зменшилась на 38, 8%. За даними В. І. Парпана, зміна едифікаторів в ялицевих лісах відбулася на площі 177 тис. га, або 68, 5%. Найбільш негативні зміни спостерігаються в буково-ялицевих і ялиново-буково-ялицевих лісах, де на більшості площ ялиця втратила свої типотвірні позиції. Починаючи з 70-х років, ситуація в ялицевих лісах дещо покращилася. Цьому сприяло вміле проведення доглядових рубань, переорієнтація на поступові рубання головного користування, розширення обсягів реконструктивних лісокультурних заходів.

Що ж становлять лісові насадження, які зростають в ялицевих типах лісу? Доволі вичерпну відповідь на це питання можна одержати, використовуючи матеріали досліджень, які виконала в ялицевих біогеоценозах групанауковців під керівництвом К. К. Смаглюка. На підставі даних 60 постійних