Приватизація у ринковій економіці

Інші результати демонструють Чилі, Аргентина, Південна Корея, Тайвань. Очевидні успіхи роздержавлення в Чилі спираються на потужну підтримку іноземного капіталу. У цій країні низькі показники інфляції і зовнішнього боргу, високі темпи економічного росту.

У країнах Східної Європи за всіма теоретичними посилками й аргументами в дискусіях про роздержавлення постає центральне питання — як власність, що нікому не належить і ніякої виявленої цінності не має, продавати людям, у яких немає грошей.

Західні спеціалісти нездатні запропонувати східноєвропейським країнам жодного безболісного рецепта оздоровлення економіки. Обережний підхід до використання методів і прийомів роздержавлення в Східної Європі мотивується, по-перше, неможливістю зіставлення умов і масштабів цього процесу, а по-друге, невідкладністю вирішення цього завдання, з одного боку, і неможливістю зробити це в найкоротший термін — з іншого. 

Деякі спеціалісти схиляються до думки, що Східній Європі може бути корисний досвід країн, що розвиваються. У даному зв’язку увага звертається насамперед на те, що країни, які розвиваються, інтегровані у світовий ринок, тоді як східноєвропейські ще повинні визначити своє нове місце в системі світогосподарських зв’язків. Ще важливіші менш сприятливі в Східної Європі юридичні, інституціональні і політичні умови для роздержавлення.

Як уже зазначалося, результати роздержавлення в східноєвропейських державах, як і в усіх країнах, що розвиваються, неоднозначні. Раніше інших на цей шлях вступили Польща, Чехословаччина, Угорщина, пізніше — колишній СРСР, Румунія, Болгарія, де процес реформ і роздержавлення затягнувся насамперед через складну політичну і несприятливу економічну обстановку. У процесі роздержавлення при рості міжнародної конкурентноздатності товарів східноєвропейських країн, при регулюванні цін без утручання держави, чітко виявилися і негативні соціальні наслідки. У Польщі, Чехословаччині, Угорщині число безробітних зростає, населення інших держав східного блока виявилося на межі жебрацтва. 

Перспективними напрямками дій приватизації, що визначалися Програмами приватизації, затвердженими Законами України та Указами Президента України за останні роки були:

•забезпечення інформаційної відкритості процесу приватизації;

•формування попиту на об'єкти приватизації вітчизняних та іноземних інвесторів; 

•приватизація підприємств виключно за кошти, з урахуванням їх індивідуальних особливостей; 

•максимальне використання інститутів інфраструктури ринку цінних паперів; 

•залучення коштів для розвитку та структурної перебудови економіки; 

•створення сприятливих умов для появи приватних власників, які мають довгострокові інтереси у розвитку приватизованого об'єкта та здійснюють ефективне управління ним; 

•створення умов для подальшого розвитку фондового ринку; 

•підвищення заінтересованості інвесторів щодо українських підприємств на міжнародних ринках; 

•забезпечення здійснення ефективного управління корпоративними правами, що належать державі; 

•до набрання чинності Законом України про управління об'єктами державної власності здійснення передачі в управління уповноваженим особам лише закріплених у встановленому порядку у державній власності пакетів акцій підприємств; 

•обмеження передачі в управління міністерствам, іншим органам виконавчої влади закріплених у встановленому порядку у державній власності пакетів акцій підприємств; 

•забезпечення моніторингу фінансово-господарського стану приватизованих підприємств, які мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави чи займають монопольне становище на загальнодержавному ринку відповідних товарів (робіт, послуг). 

Проте, слід зазначити, що поставлені завдання не були виконані в повному обсязі і причини лежать, зокрема, у площині неврегульованості як законодавчого, так і організаційного забезпечення, а саме:

законодавча невирішеність питань приватизації, пов'язаних з удосконаленням механізмів приватизації, визначенням завдань органам виконавчої влади обсягів приватизації та упорядкуванням переліку об'єктів, які не підлягають приватизації відповідно до завдань вдосконалення структури виробництва і споживання, що визначаються програмою Уряду; 
     відсутність у програмах приватизації вартісних показників, що робить процес приватизації непрозорим і ускладнює виявлення зловживань при продажу великої кількості об'єктів; 
проведення з неналежною повнотою інвентаризації об'єктів права державної власності, тому, Фонд у звітах про виконання програм приватизації не надає інформацію щодо загальної характеристики кількісних та вартісних показників державної власності по групах, галузях, органах управління та регіонах, у тому числі, державної власності, що не підлягає приватизації; 
неефективний контроль з боку органів виконавчої влади та органів приватизації за діяльністю органів управління господарських товариств, створених за участю державної власності;
неефективна реструктуризація підприємств або їх об'єднань у передприватизаційний і післяприватизаційний період; 
відсутність системного аналізу та узагальнення результатів контрольно-ревізійних заходів, проведених в системі діяльності Фонду державного майна України центральними контрольно-ревізійними органами стосовно процесів приватизації державних підприємств та корпоративного управління державними частками в новостворених господарюючих суб'єктах; 
недостатнє здійснення органами приватизації ефективного контролю за виконанням договорів купівлі-продажу державних пакетів акцій за гроші та під інвестиційні зобов'язання покупців; 
недосконалість механізму визначення початкової ціни об'єктів приватизації та об'єктів оренди, яка б відповідала критеріям ринкових засад та соціально-економічним вимогам дійсності; 
неповне і несвоєчасне перерахування до Державного бюджету України орендної плати за оренду цілісних майнових комплексів загальнодержавної власності та дивідендів на належні державі частки майна у статутних фондах господарських товариств та недонадходження платежів до держбюджету від розбалансованого виробничого процесу більшої кількості приватизованих підприємств; 
на законодавчому рівні остаточно ще не визначено правовий статус казенних підприємств, процедуру управління ними з боку органів виконавчої влади щодо ефективної їх роботи та