Предмет:
Тип роботи:
Курсова робота
К-сть сторінок:
47
Мова:
Українська
червня 1991 р. запропонував Кабінет Міністрів України. Програма поставила завдання розробити і ухвалити закон про роздержавлення і приватизацію в Україні.
До травня 1992 р. завершиться в основному підготовка законодавчої і нормативної бази для приватизації та будуть створені державні та приватні установи, що здійснюватимуть приватизацію державних підприємств та землі. У березні 1992 р. були ухвалені Закони України „Про приватизацію майна державних підприємств” (04. 03. 1992) та „Про приватизацію невеликих держаних підприємств (малу приватизацію)” (06. 03. 1992), а також затверджена Верховною Радою Державна програма приватизації майна державних підприємств (07. 07. 1992).
Пріоритетним завданням приватизації 1992 – 1994 рр. в Україні було формування ринкових відносин. Мільйони громадян отримали перші уроки ринку саме в процесі приватизації. Особливий акцент на виконанні завдання роздержавлення системи управління, пошуку ефективного власника і формуванні прогресивних ринкових механізмів управління було зроблено в 1995 – 1997 рр. Підприємство лише тоді працюватиме відповідно до законів ринкової економіки, тобто ефективно, коли в нього є реальний власник, зацікавлений у його роботі.
За період з 1992 по 1998 рр. в Україні відбувалася переважно сертифікатна приватизація, тому реальних грошових коштів у бюджет не надходило. До 1997 року приватизація не була значущим джерелом покриття дефіциту державного бюджету. Кошти, одержані від продажу державних підприємств та організацій, підлягали окремому обліку, і їх не використовували на відшкодування сукупного поточного дефіциту державного бюджету. Їх могли скеровувати цільовим призначенням на підтримання нового підприємницького сектора економіки, відшкодування витрат на проведення приватизації, а також покриття внутрішнього та зовнішнього державних боргів України.
Для цього було створено позабюджетний Державний фонд приватизації, і хоча прямо завдання про скерування коштів від приватизації до державного бюджету не ставили, воно завжди було відчутним. Лише 1997 р. в Державній програмі приватизації офіційно поставлено завдання про скерування коштів від приватизації в державний бюджет.
У 1997 р. від приватизації до бюджету надійшло 75,9 млн. грн., що становило 15,2% від запланованих 500 млн. грн.
З 1999 року відбувся перехід до грошового етапу приватизації, яка відбувається і дотепер; завдання поповнення бюджету міцно утвердилося серед пріоритетних, оскільки це один зі способів поповнення державної скарбниці, що не підвищує податків. До того ж, лише власник, який у змозі оплатити вартість об’єкта приватизації, спроможний успішно його розвивати.
Ще під час розробки концепції приватизації до переваг її сертифікатного методу зачисляли можливість залучення до участі в ній широких верств населення, повернення у такий спосіб громадянам власності, створеної їхньою працею, формування прошарку приватних власників.
Одна з основних проблем сертифікатної приватизації в Україні та, що вона не принесла державним підприємствам коштів і нових технологій. Більшість ефективних підприємств було або „прихватизовано”, або перетворено на закриті акціонерні товариства.
Починаючи з 1997 року в Україні проводяться численні незалежні дослідження ефективності роботи недержавних підприємств, що свідчать про більш високу ефективність роботи недержавного сектора.
Вже в 1998 р. виявлено істотну й статистично достовірну перевагу недержавного сектора в показниках, які характеризують економічну поведінку підприємств (йдеться про всі недержавні підприємства, включаючи підприємства з будь-якою часткою держвласності). Недержавні підприємства більше піклувалися про свою платоспроможність, стягування і сплату боргів; швидше обертали кошти; набагато більше були схильні до накопичень та інвестування. Така поведінка рано чи пізно мала позначитися на співвідношенні темпів зростання недержавного та державного секторів. У 1999 році вперше було зафіксовано позитивну залежність між індексами зростання виробництва та глибиною приватизації в галузях промисловості й негативну – між індексами виробництва і часткою держвласності. У 2000 р. ця залежність набула характеру стійкої, сильної та статистично значущої незалежно від методів оцінки глибини приватизації.
Саме 2000 – 2001 роки стали тією межею, коли для оцінки позитивного впливу приватизації на економічну ситуацію, власне кажучи, вже не були потрібні спеціальні дослідження. Найбільш приватизовані галузі є безсумнівними лідерами економічного зростання.
Ще один досить показовий факт: у 1999 – 2000 роках практично весь обсяг приросту простроченої бюджетної кредиторської заборгованості припадав на державний сектор. Основна маса недержавних підприємств, на відміну від державних, перестала бути бюджетними „нахлібниками”.
Попри те, що обрана з урахуванням об’єктивних умов технологія приватизації не могла швидко створити необхідні фінансові та інфраструктурні основи концентрації та вторинного перерозподілу власності, перебіг цих процесів досить інтенсивний. Звичайно, вторинний ринок цінних паперів надто малий. Та саме завдяки приватизації він сформувався і розвивається швидкими темпами. Загальний обсяг вторинного ринку цінних паперів у 2000 році зріс на 34%, у тому числі акцій – удвічі. Якщо на початок 2000 р. обсяг емісії цінних паперів становив 21,4 млрд. грн., то вже на 1 жовтня того самого року – 40,4 млрд. грн. Ігнорувати такі факти не можна.
За даними Державного комітету статистики, з 1992 року форму власності в Україні змінили майже 90,5 тис. підприємств, тобто відбувся досить масштабний процес приватизації. Він стосувався насамперед промисловості, де станом на 1 жовтня 2003 року у державній власності залишилося лише 15% підприємств. Сьогодні недержавний сектор є переважним у всіх сферах економічної діяльності. Частка приватного сектора становить у середньому 60% – від 40% у виробництві електроенергії до 98 – 99% у хімічній і легкій промисловості.
Підсумки процесу приватизації