Приватизація у ринковій економіці

Разом з тим, певну кількість підприємств продано з глибиною 70 відс. і більше, у відповідності з домовленостями із Світовим банком та Міжнародним Валютним Фондом. Досягнення глибини приватизації середніх і великих підприємств було передумовою надання позик від цих організацій. Проте, обов'язковість для України виконання умов "домовленостей сторін" із вищезазначеними міжнародними фінансовими структурами в сфері роздержавлення та приватизації, без урахування галузевих і регіональних особливостей, стала одним із факторів економічної нестабільності.

Крім того, центральний орган приватизації та управління державною власністю України впродовж свого десятирічного існування діє як тимчасовий орган, без належного законодавчого підґрунтя, відповідно до Тимчасового положення, яке вже давно не відповідає сучасним реаліям. 

Загальний аналіз матеріалів Звітів показав, що через недостатнє законодавче вирішення вищезазначених актуальних питань приватизації та відповідальності суб'єктів приватизаційних процесів не забезпечена задекларована відкритість та прозорість приватизаційних процесів. 

Законодавча та нормативна невизначеність стосовно стандарту структури висвітлення інформації у звітах про хід приватизаційних процесів, та критеріїв оцінки завдань і функцій органів виконавчої влади значно ускладнює здійснення органами державного контролю аналітичних заходів у ході підготовки до розгляду на засіданнях комітетів та Верховної Ради України Звіту Фонду державного майна України та інших органів державної виконавчої влади, що є учасниками процесів управління і приватизації об'єктів права державної власності.

При цьому законодавчі акти, які б могли істотно вдосконалити правові засади діяльності єдиної системи державних органів приватизації та здійснення державної політики в даній сфері, так і не були прийняті або не набули чинності. Зокрема, проект Закону України "Про Фонд державного майна України", який двічі приймався Верховною Радою України (05.07.2001 та 20.09.2001), у т. ч., з урахуванням пропозицій Президента України, на сьогодні так і не прийнятий.

На мою думку, при затвердженні Державної програми приватизації необхідно передбачити підвищення рівня вимог до органів виконавчої влади і визначити критерії їх відповідальності за належне управління об'єктами державної власності та при їх реформуванні в процесі приватизації.

У зв'язку з тим, що у Програмі приватизації відсутні цінові показники, залишається відкритим питання відповідальності посадових осіб органів приватизації та державної виконавчої влади за виконання її завдань. Про опір приватизації та безвідповідальне ставлення до завдань Програми приватизації органів державної влади, місцевого самоврядування та органів управління суб'єктами господарювання Фондом неодноразово зазначалося у своїх звітах. У програмах приватизації не поєднані інтереси щодо надходження коштів до державного бюджету та сприяння діяльності конкурентоспроможного вітчизняного товаровиробника в структурі внутрішнього і зовнішнього ринків.

Отже, дослідження приватизації в країнах з розвиненою ринковою економікою, країнах, що розвиваються, та країнах котрі проходять через перехідний період, показують що приватизація є ефективною в тих випадках коли підприємствам приходиться вступати в конкурентну боротьбу з іншими підприємствами на рівні держави. Так взаємна доповнюваність між конкуренцією та приватизацію вказує на те, що реформи, спрямовані на посилення конкуренції, були б результативнішими, якби вони супроводжувалися зниженням ролі державних підприємств в економіці. 

Саме тому втрата динаміки процесом приватизації в Україні є особливо прикрим явищем. Заперечувати вади, наявних в процесах приватизації в Україні, неможливо: саме вони обумовили критичне ставлення до приватизації в країні, але вони не повинні відволікати увагу від позитивного впливу приватизації на показники підприємств. Аналіз подовжніх даних на рівні промислових підприємств дозволив з’ясувати що в разі приватизації з переходом до вітчизняних власників сукупна продуктивність факторів виробництва зростає на 10-25%, залежно від схеми, застосовується протягом семи років після приватизації (рис. 3.1.)

 

Рисунок 3.1. Вплив приватизації на сукупну продуктивність факторів виробництва.

 

Позитивний вплив виникає на першому році приватизації та лише зростає з плином часу. Отже, приватизація зробила чималий внесок у сукупне зростання продуктивності в промисловості за останні роки.

 

 

Правові, економічні та організаційні засади здійснення приватизації в Україні з метою створення багатоукладної, соціальне орієнтованої, ринкової економіки регламентуються чинним законодавством України.

Правовою основою процесу приватизації в Україні є Конституція України, законодавчі та нормативні акти. Серед основних правових актів, що регулюють цей процес, слід назвати Закони України: "Про приватизацію державного майна" від 4 березня 1992 р., "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" від 6 березня 1992 р., "Про приватизацію державного житлового фонду" від 16 червня 1992 р., "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі" від 10 липня 1996 р., "Про приватизаційні папери" від 6 березня 1992р. та ін.

Приватизація державного майна (далі - приватизація) - це відчуження майна, що перебуває в державній власності, та майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до законодавства, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудовуекономік України.

Основними пріоритетами приватизації є підвищення ефективності виробництва та мотивації до праці, прискорення структурної перебудови і розвитку економіки України.

Приватизація здійснюється на основі таких принципів:

•законності;

•державного регулювання та контролю;

•надання громадянам України пріоритетного права на придбання державного майна;

•надання пільг для придбання державного майна членам трудових колективів підприємств, що приватизуються;

•забезпечення соціальної захищеності та рівності