Приватизація у ринковій економіці

Поява нових приватних власників стала одним із чинників подолання глибокої системної кризи 1990-х років. За 2000 – 2003 рр. реальний ВВП в Україні зріс на 31,5%, обсяг продукції промисловості – на 59,0%, сільського господарства – на 10,0%, експорт товарів і послуг – на 79,7%, доходи населення – на 120,8%; вартість основних засобів в економіці протягом 2000 – 2002 рр. збільшилася на 23,3%. Наявність позитивних тенденцій підтверджується поступовим підвищенням інвестиційних рейтингів країни, хоч і повільним, але просуванням її у рейтингах міжнародної конкурентоспроможності Давоського економічного форуму, а також у рейтингу людського розвитку ПРООН. 

З іншого боку, відзначаються також недоліки та негативні наслідки процесу приватизації. 

У результаті широкомасштабної сертифікатної приватизації мільйони громадян України, всупереч сподіванням, не стали реальними власниками. Більшість із понад 19 млн. акціонерів були власниками лише номінально, оскільки, беручи участь у сертифікатному аукціоні та отримуючи витяг із протоколу про його результати, вони надалі навіть не оформляли право власності на акції. 

Не досягнуто однієї з головних цілей приватизації – створення масового власника. Майже 7,8 млн. громадян України відмовилися від участі в сертифікатній приватизації. Більшість із тих, хто отримав акції і формально є власником, часто не має доступу ні до установчих документів, ні до достовірної інформації про те, хто є справжнім власником підприємства. 

Не сформовано значущий прошарок малого і середнього підприємництва, який у розвинених країнах є підгрунтям формування великої власності і найбільшою мірою сприяє становленню середнього класу, культури приватної власності, громадянського суспільства. Так, на початок 2003 року в Україні було зареєстровано лише 253,8 тис. малих підприємств, тобто 53 на 10 тис. населення, що є на порядок нижче, ніж у країнах з розвинутою економікою (500 – 700 підприємств на 10 тис. населення). Частка продукції малих підприємств у загальних обсягах виробництва продукції (робіт, послуг) в Україні становить лише 7,3%, тоді як у розвинених країнах – 50 – 60%. 

Приватизація не стала потужним джерелом надходжень до державного бюджету, а отже – фінансової підтримки соціально-економічного розвитку країни. За оцінкою першого віце-прем’єра України М.Азарова, за 11 років бюджет України отримав лише 6 млрд. грн., тобто „півекономіки країни оцінили в 1 млрд. дол.”. 

 

Рис. 5.1. Показники приватизації в Україні 1997-2006 рр.

 

Приватизація супроводжувалася численними недоліками концептуального, нормативно-правового, організаційно-методологічного, економічного, судово-проваджувального, інформаційного характеру. Особливо слід відзначити, що приватизація здійснювалася часто тіньовими, а нерідко і кримінальними методами. На найвищому рівні офіційно визнано, що ці процеси фактично не контролюються державою. 

04 липня 2007- Проведена в нинішньому році приватизація на Україні дискредитує країну, заявив президент Віктор Ющенко. На зустрічі із провідними українськими бізнесменами він назвав цю сферу "непрозорою". Як негативний приклад Ющенко привів продаж компанії "Лугансктепловоз", що практично за стартовою ціною придбав російський інвестор.

На думку президента, відсутність чітких правил продажу держвласності негативно впливає на реалізацію програми. Ющенко вважав за необхідне підсилити захист прав інвесторів. По його даним, за останні роки в країні відбулося близько 3 тис спроб рейдерських атак на підприємства.

Недоліки процесу приватизації в Україні органічно пов’язані з недоліками функціонування системи державного управління, з поширеною в її середовищі корупцією. У процесі здійснення тіньових операцій корупція є не просто додатковим податком бюрократії на підприємництво, а формою селекції приватного капіталу. Той тип взаємодії бюрократії і приватного капіталу, що склався в Україні, визначив і форми зростання приватного капіталу, а саме – шляхом консолідації навколо регіональних центрів влади: так утворилися тісно пов’язані з владними (політичними) структурами промислово-фінансові групи, що отримали назву олігархічних груп, регіональних кланів. 

Особливою ознакою приватизації в Україні є те, що вона стала не наслідком економічних реформ, а їх рушієм, що значною мірою зумовило відсутність того результату, якого суспільство очікувало від даного процесу. 

Як показує досвід країн ЄС, Прибалтики, негативне ставлення суспільства до приватизації змінюється на доброзичливе після того, як стає очевидним її позитивний вплив на загальну економічну та соціальну ситуацію. В Україні поки що до цього далеко. Проте і в сфері громадської свідомості приватизація привела до позитивних змін. За даними соціологічних опитувань, на відміну від початкового періоду реформ, в останні роки зростає готовність населення працювати в приватному секторі економіки, та й рівень соціального самопочуття працівників там вищий, ніж у державному. 

Таким чином попри всі труднощі та деформації, чимало з яких зумовлені об’єктивними причинами, приватизація в Україні все ж виконує роль фундаменту економічних реформ. Приватизація – фактично єдиний в Україні блок ринкових реформ на рівні мікроекономіки, що порівняно динамічно реалізується.

 

 

Подолання тотального одержавлення, властивого адміністративно-плановій системі, здійснюється головним чином за допомогою приватизації. Під приватизацією розуміють продаж або безоплатну передачу державної власності в руки громадян, трудових колективів і юридичних осіб.

Нині визнано не відповідним більше духу часу протиставлення державного і приватного секторів одне одному, що пов’язано зі зміною підходу до