Приватизація у ринковій економіці

Співвідношення, що укладаються, між державним і приватним капіталом не є остаточно встановленими, вони можуть змінюватися в пошуках більш ефективного сполучення, оптимуму, проникаючи одне в одного. 

Процес роздержавлення ніяким чином не розглядається як поразка держави, як її демонтаж або як можливість перекладання відповідальності за вирішення задач загальнонаціонального характеру на приватний капітал. Мова йде про оцінку припустимих із погляду ефективності масштабів прямого втручання держави в економіку, перегляді функцій і сфер, що раніше знаходилися в компетенції держави, про більш чіткий поділ прав, обов'язків і відповідальності між державним і приватним секторами економіки і, нарешті, про посилення ринкових форм держрегулювання регіонів, галузей і економіки в цілому.

Усім світовим досвідом доведено, що роздержавлення може стати популярним і ефективним лише за підтримкою суспільної думки.

Процеси приватизації самі по собі не є факторами підвищення ефективності виробництва та посилення збалансованості структури виробництва, тому що в умовах переходу від монополізації виробництва приватизовані підприємства мають можливість покращувати своє фінансове становище за рахунок зростання цін та переходу на виробництво зі скороченим асортиментом продукції. У зв’язку з цим з боку держави мають бути сформовані пріоритети і стимули розвитку приватизованих підприємств.

Проведення швидкої приватизації обумовлює неможливість в короткостроковий період розпродати державне майно з прибутком. Цей висновок випливає із загального ринкового закону, за яким перевищення пропозиції над попитом призводить до падіння цін на об’єкти, які приватизуються.

Найсерйозніша група інтересів — працівники підприємства, яке приватизується. Вони стурбовані своїм майбутнім. Їм необхідно дати можливість стати співвласниками фірми.

Відносини власності були, є і залишаться основним економічним питанням в Україні, яке треба вирішити на шляху до ринкової економіки. Вся політична боротьба із Україні точиться за право власності на засоби виробництва і кінцевий продукт, за ініціативу в суспільно-політичному та економічному житті. І основним об’єктом боротьби ставало право на власність.

Підсумовуючи різні точки зору щодо факторів і моделей економічного зростання, доходимо висновку, що в Україні потрібна власна системна соціальне орієнтована приватизаційна модель як складова частина системної. реформи економіки.

Трансформація державного приватизаційного сектора далеко не завершена. Під контролем держави (без комунальної власності) перебувають близько 3,5 тис. підприємств, більше 400 контрольних пакетів акціонерних товариств і холдингів, 735 пакетів акцій у розмірі до 50% статутного фонду. Контроль держави поширюється на найбільше фондоємкі підприємства, держава дотепер контролює об'єкти, на частку яких доводиться 54,8% основних фондів. У найменшій мірі приватизація торкнулася наступних секторів: військово-промислового, енергетичного й транспортного комплексів, досліджень і розробок, пошти й зв'язку, телекомунікації, комунального обслуговування. 

У майбутньому приватизація, природно, повинна врахувати особливе положення стратегічно значимих об'єктів і уникнути помилок індивідуальної приватизації 2000-2004 р. 

При переході до індивідуальної приватизації був недооцінений рівень складності об'єктів, що належать стратегічним виробничим комплексам. Організаційні технології були розраховані на приватизацію окремих ізольованих підприємств. Поширення тіньової приватизації - поза приватизаційним тіньовим полем - стало на ділі гальмувати легітимну приватизацію та ускладнювати процес для потенційних покупців. Центральні й місцеві органи влади, що управляють державним майном, опиралися завершенню масової приватизації, звужуючей поле їхнього впливу, а поставлене завдання прискореного завершення продажів ординарних підприємств і неконтрольних пакетів акцій не було підкріплено відповідними технологіями. Незадоволення й недовіра суспільства до приватизації грало на руку бюрократії в її прагненні продовжити процес приватизації й перетворити цей надзвичайний стан суспільства в малопомітне, але постійне джерело роботи й доходів. 

Нерозв'язаність перерахованих проблем створює ризики для національної економіки, перешкоджає формуванню повноцінних ринкових відносин, приводить до криміналізації процесу приватизації, знижує інвестиційну привабливість країни. 

Комплексне й швидке рішення проблем, що виникли в процесі реформи державної власності, вимагає переходу від поточного планування приватизації окремих об'єктів до стратегічного планування приватизації виробничих комплексів відповідно до концепції національної безпеки й з урахуванням їх впливу на економіку, зрілості систем державного регулювання, у взаємодії з реформою керування державною власністю. 

Завершення широкомасштабної приватизації не означає, що держава не буде продавати свої активи в майбутньому. Масовий процес зміниться окремими актами продажу: для стратегічних об'єктів - на основі спеціальних законів для кожного об'єкта, для інших як звичайний цивільний договір. 

Однак ніяке вдосконалювання технологій, спрямоване на посилення обліку індивідуального характеру об'єктів, не вирішить головну соціальну проблему - забезпечити довіру суспільства до приватизації: 

- треба відкрито і ясно сформулювати стратегію приватизації в загальному контексті трансформації економіки України, і ця стратегія повинна бути, як мінімум, зрозуміла суспільству й прийнята їм;

- всі приватизаційні процеси повинні відповідати загальноприйнятим поданням про раціональність і справедливість конкуренції;

- всі завдання приватизації відкрито відображати в приватизаційних процедурах.

Зміна відносин населення до приватизації, її суспільна легітимізація - це прямий обов'язок влади. Для рішення цього завдання немає потреби в якихось спеціальних мірах - досить ввести відкриту, зрозумілу, ефективну приватизаційну політику й ураховувати інтереси рядових громадян, при необхідності застосовуючи в приватизаційних технологіях у розумних масштабах соціальні амортизатори.

 

 

1. Григоренко Є.М. Приватизація в Україні: досягнення і недоліки // ДІБ “про приватизацію”. – 2006. - № 6. – С. 2-4.

2. Андреєва Т.Б. Приватизація, структура власності та робота підприємства. // ДІБ “Про приватизацію”. – 2006. - № 1. – С. 55-59. 

3. Основи економічної теорії: Підручник. Ринкова економіка / Євтушевський А.С. та ін.; під ред. Ю.В. Ніколенка.— К.: Либідь, 2004 р.

4. Економіка України: Підручник / Заблоцький Б.Ф., Кокошко М.Ф., Смовженко Т.С.— Львів: Львівський банківський коледж НБУ, 2004 р.

5. Кучерявенко П.Х., Максименко Я.А. Роздержавлення власності в перехідній економіці України.— Харків: 2006 р.

6. Чижова В.І. Методологічні підходи до формування соціально-орієнтованої моделі приватизації.— К.: Національний економічний університет, 2005 р.

7. Кучеренко О.В. Науково-методичні основи здійснення масової приватизації в Україні.— К.: Либідь, 2003р.

8. Чижова В.І. Методологічне забезпечення управління приватизаційними процесами в регіонах.— К.: Національний економічний університет, 1998 р.

9. Економіка: Підручник / під. ред. Архіпової А.І., Нестеренко А.М., Большакова А.К.— М.: Проспект, 2002 р.

10. Приватизація: чому навчає світовий досвід / під. ред. О.Т. Болотіна.— М.: Наука, 2005 р.

11. Кузнецов В.О. Ринок та приватизація.— М.: МЕіМО, 2006 р.

12. Каспін В.І., Остріна І.О. Приватизація за правилами: питання та відповіді: Довідник.— М.: Фінанси та статистика, 2006 р.

13. Україна у цифрах у 2004 р. / під. Ред. О.Г. Осауленка.— К.: Українська енциклопедія, 2005р.

14. С. Румянцев “Ефективність грошової приватизації як фактор розвитку ринку акцій” // “Цінні папери України”, 25 березня 2007 р.

15. С. Румянцев “Піонери грошової приватизації” // “Цінні папери України”, 2006р.

16. С. Румянцев “Як залучити інвестора: нові підходи до приватизації” // “Цінні папери України”, 2006 р.

17. П. Клименко “Вісім способів приватизації” // “Казначей”, № 24,12 червня 2007 р.

18. М. Тихомиров “Як стати власником” // “Прес-клуб”, № 17, 2005 р.

19. М. Павлишенко “Роздержавлення та приватизація: новий погляд на проблему” // “Економіка України”, № 9, 2007 р.

20. Бондар О.М. Особливості приватизації в Україні у 2007 році // Український інвестиційний журнал Welcome. – 2007. - № 6-7. – С. 45-48.