Приєднувальні конструкції: функціонально-текстовий аспект

Цією групою засобів можуть приєднуватися досить різноманітні смислові побудови, які виражають або значення тільки додавання, або є нашаруванням різних відтінків, частина з них пов’язується з первинними функціями кожного конкретного сполучника. Найчастіше приєднувані компоненти містять звичайне інформативне додавання, яке або функціонально продовжує попереднє висловлення шляхом доповнення новими фактами, деталями, характеристиками: Бачимо, що й до чого. І трудимось теж на совість (О. Гончар), або виконує функцію рельєфного виділення, акцентуації певного відрізка тексту: Сміх у неї трохи верескливий, але приємний. І личко теж (В. Дрозд), або уточнює, деталізує всю базову одиницю чи її складові: Ти – перша моя справжня любов. Але не єдина (В. Дрозд).

Залежні елементи можуть виступати коментарем, поясненням, зауваженням щодо змісту головної частини: Прощається із знайомими дівчатами? Одначе для того, щоб попрощатися, не треба стільки часу (О. Гончар) ; виражати ставлення мовця чи автора, оцінку, що характеризується значною модальною насиченістю: Не руйнуєте! Гм… А даремно (О. Гончар). Приєднуваний компонент іноді висловлює підтвердження повідомленого в першому: Хотів себе показати одразу. І показав (В. Дрозд) ; подає розвиток попередньої думки, розгортання її дії: Занурившись у ті думки, він не одразу втямив, що казав йому Еок. А втямивши, здивувався. А здивувавшись, обурився (Ю. Мушкетик) ; підсумовує, резюмує, подає висновок чи наслідок: Я ж мамина донька, мамина… І від цього ніколи не відвикну, так і знай! (О. Гончар) ; Народ кличе на сцену. І я йду (В. Дрозд).

Зрідка друга одиниця має протиставний, контрастний зміст, є невідповідною першій: Ну як це можна вертатись? І все ж нічого іншого їм не лишалось… (О. Гончар) ; або виражає несподівану, логічно непов’язану думку, яка збагачує зміст усього повідомлення, створюючи певний смисловий стрибок: Чи є Бог, чи нема, ніхто не докаже. А совість краще Бога (О. Гончар).

Уживання колишніх сурядних сполучників у приєднувальній функції висуває в них на перший план роль приєднання додаткової інформації, але іноді вони продовжують виражати також і відношення, характерні для них як для сурядних, наприклад, однорідності, протиставлення, зіставлення. Так, сполучники або, чи вводять у текст додану думку, що є альтернативною до основної, і створюють значення вибору варіанта для продовження: -Мед-пиво сниться? – Кайдан тихенько засміявся. – Чи болить щось? (Ю. Мушкетик).

У приєднувальних конструкціях з цією групою засобів зв’язку реалізуються текстоорганізуючі функції, подібні до побудов з власне приєднувальними, а також відбувається послідовне, лінійне нанизування елементів у тексті: Жук переставить вам з дівчиськом у береті голови. І ніяка міліція не добере, де чия голова. І схоронять тебе з головою в білому береті. І чорти в пеклі з тебе реготатимуть (В. Дрозд) ; перехід між главами, коли приєднуваний елемент розташований на початку глави й містить інформацію, яка пов’язується за змістом з великим текстовим масивом і є семантично близькою до повідомлюваного в попередній главі: І зів’яв світ в очах Терентійових, зсудомився в клубок чорний (В. Дрозд).

Приєднувані за допомогою цих сполучників одиниці відзначаються в основному однаковими функціями, їх кількість залежить від семантичної місткості кожного окремого сполучника. Подібність значень прикріплюваних компонентів визначається не спільністю семантики показників зв’язку, а змістом, властивим самому приєднуванню.

Третій підрозділ “Конструкції із засобами зв’язку, омонімічними підрядним” містить характеристику колишніх підрядних сполучників та сполучних слів, які виступають у ролі приєднувальних, і семантичного наповнення доданої ними одиниці.

У текстових побудовах з цими показниками логічний зв’язок між компонентами може мати характер, подібний до підрядного: сполучники та сполучні слова виражають залежність, смислову підпорядкованість другої частини змісту базової. Водночас формальна відокремленість прикріпленої частини відрізняє її від підрядного речення: вона відзначається більшою семантичною самостійністю. Відповідно між головним і залежним елементами існує ширший діапазон відтінків логічного зв’язку. Так, ними прикріплюється додаткова інформація з указівкою або на причину, або на мету, умову, час тощо, яка випливає з первинного значення кожного із засобів зв’язку: У мене…Якщо не загубив (О. Гончар). Однак приєднувані ними одиниці починають виконувати також специфічні функції: пояснення змісту базової: Його радував цей дух. Бо ж саме такий дух потрібен, щоб гідно зустріти те, що буде (О. Гончар) ; розгортання або доповнення до попереднього висловлення: Таку точку хочу вибрати, щоб не збоку…Щоб камера йшла на цей хаос в лоб!.. (О. Гончар) ; конкретизації, деталізації: За все критикуйте! Що й не посплю, що й не доїм, що й артіль нашу виведу цей рік у мільйонери! (О. Гончар) ; зауваження, коментування, яке стосується не тільки попереднього повідомлення, а є порівняно самостійно оформленою думкою, звичайною додатковою інформацією: Підлітком був, коли підхопило його гуляйпільським вітром. Бо хоч будь ти посліднім у житті, а колись таки й тобі закортить свободи скуштувати (О. Гончар). Такі значення приєднуваної одиниці пов’язані із семантичною й граматичною невідповідністю елементів тексту частинам складнопідрядного речення. Вони визначаються відношеннями додавання, при цьому функція сполучника є дещо неповноцінною. Прикладом повного відриву від попередньої частини, перетворенням сполучника на частку є вживання другого