Писемність в середньовічній Русі

 

Вступ

1. Найдавніші пам'ятки писемності часів Київської Русі

2. Проблема виникнення писемності

3. Освіта в Русі

Висновки

Список використаних джерел

 

 

Питання мого індивідуально-дослідного завдання є надзвичайно актуальним. Адже ми повинні знати історію свого народу та розвиток його мислення праці та інших життєвих сфер. Питання походження слов'янської писемності ще не повністю з'ясоване. Справа ускладнюється тим, що до нашого часу збереглося дві слов'янські азбуки – глаголиця та кирилиця. Яка з них давніша і яку винайшов слов'янський просвітитель Кирило, ці питання залишаються предметом дослідження вітчизняних і зарубіжних учених. Необхідно зауважити, що в культурному житті наших предків особливе значення мала писемність, яка набула в княжу добу широкого розвитку і поширення.

 

 

Найдавнішою руською книгою, що збереглася, є знамените “Остромирове євангеліє”, написане на замовлення новгородського посадника Остромира у 1056 – 1057 рр. Ця книга, писана уставними літерами і багато оздоблена орнаментами та мініатюрами є справжнім шедевром середньовічного книжного мистецтва. Звичайний народ – найдавніша датована рукописна пам'ятка церковнослов'янської мови східнослов'янської редакції. Переписане уставом з болгарського оригіналу дяком Григорієм для новгородського посадника Остромира. За змістом – це вибрані євангельські читання. У мові євангеліє відчуваються незначні впливи києво-руської мови. Рукопис містить 294 аркуші великого формату, виготовлено у 2 стовпці, по-мистецьки оздоблено кольоровими ініціалами, заставками, трьома мініатюрами євангелістів Івана, Луки і Марка. Рукопис Євангелія належав новгородському Софійському собору, зберігався у московській Воскресенській кремлівській церкві, в 1720 р. був перевезений до Санкт-Петербарга, у 1805 р. виявлений в гардеробі Катерини ІІ і переданий до Петербурзької публічної бібліотеки (тепер ім. Салтикова-Щедріна), де знаходиться і нині. Євангеліє вперше було опубліковано О. Востоковим в 1843 р., фототипічно перевидано в 1964 р. у Вісбадені (Німеччина). Другим блискучим зразком древньоруського книжкового мистецтва є “Ізборник” Святослава, писаний у 1073 р. Пам'ятками державного і ділового листування є численні вислі печатки, що знайдені при розкопках древньоруських міст. Ці печатки привішували до офіційних документів-грамот, які не дійшли до нас, і свідчать про те, наскільки поширене було політичне листування у стародавній Русі. Древньоруська писемність глибоко увійшла в побут населення. Про це свідчать численні графіті – написи на речах: шиферних пряслицях, посуді та ін. Ремісники надписували свої імена на готовій продукції або на знаряддях виробництва. Особи, які користувалися тим чи іншим предметом, нерідко мітили його своїм ім'ям. Так, гончар ХІ ст. видряпав на корчазі по ще сирій глині напис “благодатнейша полна корчага сия”. Пам'ятками, що свідчать про застосування писемності найширшими верствами населення, є написи на стінах громадських будівель, наприклад, Софійського собору у Києві. Серед цих написів, крім звичайної формули “Господи помози рабу своему имя рек”, трапляються і просто продряпані імена прихожан, жартівливі зауваження з того або іншого приводу, вірші та ін. Аналогічні написи виявлено і в інших давньоруських храмах, зокрема у Переяславі-Хмельницькому. Справжнім переворотом в уявленнях про розвиток древньоруської писемності було відкриття у Новгороді берестяних грамот. Як стало тепер очевидним, береста на Русі до винайдення паперу займала таке саме місце, як папірус у стародавньому Єгипті, навощені таблички у стародавньому Римі тощо. Пергамент, який служив матеріалом для офіційних документів і книг, в силу своєї дорожнечі, не міг набути широкого застосування серед рядового населення. Берестяні грамоти, мабуть, існували і в інших містах. Про це свідчить і знайдена берестяна грамота при розкопках Смоленська. Більшість виявлених грамот – це листи, писані новгородськими городянами з різного приводу: тут і господарські розпорядження, і торговельні операції, і сімейні справи. Зміст берестяних грамот свідчить про те, наскільки глибоко увійшла писемність в побут навіть середнього міського населення і якого великого поширення набула вона у Київській Русі. Таким чином, швидкий розвиток писемності був пов'язаний із загальним піднесенням культури та духовними потребами давньоруського населення. У XI – першій пол. XIIIст. писемність вже обслуговувала майже всі сфери життя феодального суспільства княжої доби. Урочистим уставом переписувалися церковні та богословсько-філософські книжки, писалися князівські грамоти, договори та інші офіційні документи. Купці, городяни та ремісники писали берестяні грамоти, робили написи на різних виробах і на стінах будов. Все це свідчить про велике поширення писемності не тільки серед панівної верхівки та служителів церкви, а й серед інших верств населення. Центрами переписування книжок на Русі, крім Києва, можна назвати ще міста: Галич, Чернігів, Володимир-Волинський, Новгород, Ростов, Рязань, Псков та інші.

 

 

Проблема виникнення слов'янської писемності досі не вирішена. Сучасний стан наших знань з цієї проблеми не дає можливості її розв'язати остаточно. Головними питаннями лишаються: з'ясування, яку саме слов'янську абетку (глаголицю чи кирилицю) винайшов Костянтин Філософ (Кирило), час, коли з'явилась друга абетка, і чи цей винахід (упорядкування) являли собою одномоментний акт або достатньо тривалий процес. Більшість фахівців вважає, що Кирило під час своєї місії до Моравії для точної передачі фонетики слов'янської мови створив у 863 р. нову абетку − глаголицю. Першим на слов'янську мову було перекладено Євангеліє-апракос, пізніше Псалтир. Разом з Кирилом та після його смерті у 869 р. цю роботу з перекладу