+3 8(066) 185-39-18
fПредмет:
Тип роботи:
Реферат
К-сть сторінок:
20
Мова:
Українська
якості чорнила для письма та фарбам для ініціалів, орнаментів, заставок та мініатюр. Найчастіше це були темперні (розведені на яєчному жовтку) фарби. Для тла мініатюр часто застосовували золото. Фарби, завжди чисті та яскраві, рослинного або мінерального походження. Найбільш улюбленими були яскрава кіновар, жовтогарячі та червонясті вохра і сурик, червоно-коричневі – бакан, зелена та синя. Приготовлені для письма аркуші пергаменту дуже ретельно розграфлювалися шильцем або тупою голкою для рівних рядів літер. У ХІ-ХІІІ ст. на Русі застосовувався устав – урочистий почерк, де текст складався з великих майже квадратних літер. Текст надавав сторінці урочистого монументального вигляду. Користувалися гусячим пером та чорним або темно-коричневим чорнилом. А особливо гарний вигляд має письмо, виконане коричневим чорнилом, – яке виглядало, мов золоте (Остромирове євангеліє).
Ззовні книга також оформлювалась дуже урочисто. Оправа робилася з міцних дощечок, обтягнутих шкірою. Особливо розкішні рукописи мали позолочені або срібні обкладинки, прикрашені дорогоцінним камінням, емальєрними вставками, різними ювелірними прикрасами, різноманітними застібками (Мстиславове євангеліє). Обріз був позолочений або оздоблений писаним орнаментом. Але й звичайні «рядові» книжки мали бронзові прикраси. Чимало тиснених платівок від палітурок та застібок (особливо у вигляді мечів або кинджалів) знаходять археологи у різних містах Русі.
Остромирове євангеліє -унікальний твір книжкового мистецтва, один з кращих у тогочасному світі. Майстри, що його створювали жили у добу культурного розквіту Київської Русі серед київського мистецького середовища, яке вже мало найвищі досягнення – ансамбль «града Ярослава». Євангеліє написав у Києві диякон Григорій для родича великого князя Ізяслава Ярославича, новгородського посадника, «наречену сущу в крещенії Йосиф, а мирськи Остромир». У приписці Григорій бажає всяких гараздів Остромиру, його «подружію [дружині] Феофанії», дітям та їхнім «подружіям». Зазначає, що «аз, Григорій-диякон, написах євангеліє се» й просить не лаяти за помилки, а виправляти їх. Рукопис було розпочато 21 жовтня 1056 р., а завершено 12 травня 1057 р. Текст написано великими літерами уставу. Кожен ініціал, кожна літера – зразок майстерності. Подано три мініатюри євангелістів (Іоанна, Луки і Марка). Для Матфія залишено вільний аркуш, але щось завадило її завершити (можливо смерть посадника Остромира під час війни з чуддю). Доповнюють чудове художнє оздоблення велика заставка заголовку, сімнадцять малих та двісті сім великих розкішних ініціалів. Над оздобленням книги працювала ціла група майстрів. Сам Григорій, йому допомагали один чи два переписувачі та два мініатюриста з помічниками.
Ще одним видатним київським книжковим твором (рубіж ХІ-ХІІ ст.), «ціну якому лише Бог відає», стало відоме Мстиславове євангеліє, замовлене сином Володимира Мономаха (який заступив батька у 1125 р. на київському столі й став відомим в історії як Мстислав Великий) для збудованої ним в Новгороді церкви Благовіщення на Городищі (1103 р.). Євангеліє-апракос має розкішну срібну палітурку з філігранями, яку прикрашено коштовним камінням, золотими бляшками та кількома кіотцями із зображеннями святих з перегородчастої емалі. Початкові рядки тексту писані розчином золота. Вони прикрашені великими вишуканими ініціалами та художніми заставками, розписаними фарбами та золотом. На окремих аркушах зображено євангелістів.
Титанічні заходи великого князя Володимира Святославича та його сина Ярослава Мудрого по впровадженню нової культури в усіх її виявах принесли свої плоди і митрополит Іларіон у своєму видатному творі «Слово о законі і благодаті» (1037- 1051 рр.) мав право проголосити: «Не до невідущих бо пишемо, але до преізлиха насичених сладості книжної».
З часом з'явились бібліотеки і в інших давньоруських містах – у Новгороді, Чернігові, Переяславі, Курську, Смоленську, Ростові, Галичі. Бібліотеки були не лише при монастирях і княжих дворах, але й у приватних осіб. Власна бібліотека була у київського тисяцького Яна Вишатича. Великою бібліотекою володів книжник і філософ Клим Смолятич, який став другим митрополитом, русичем за походженням. За Київським літописом ХІІ ст., він «... бысть книжник и філософ, так яко же в Русской земле не бяшет». Сам Клим, звертаючись до смоленського пресвітера Фоми, який звинувачував його у гордині, писав, що користувався творами Гомера, Аристотеля та Платона. Власна бібліотека була у ченця Григорія з Печерського монастиря. Ізборник Святослава 1076 р. починався піднесеною похвалою читанню – повчальним «Словом калугера [ченця] про читання книг: «Добро есть братіє, почитаніє книжне... Коли читаєш книгу, не поспішай швидко дійти до іншої глави, а поміркуй, що говорять книги і словеса ті й тричі повертайся до однієї глави... Не збудувати корабель без цвяхів, а праведника без почитанія книжного... Краса воїну зброя, кораблю – вітрила, також і праведнику почитаніє книжне».
Висновок
Високий злет культури Київської Русі був зумовлений суттєвими зрушеннями в різних сферах суспільного життя – розвитком феодальних відносин; становленням давньоруської державності; відокремленням ремесла від сільського господарства; виникненням міст; пожвавленням торгівлі; активізацією та розширенням міжнародних контактів; запровадженням християнства та ін. Нові явища та процеси в давньоруській культурі – це не тільки сумарний наслідок дії суспільних сил і чинників, а й активний самостійний фактор впливу на різні сфери життя, тобто культура водночас виступає і як об'єкт, і як суб'єкт історичного розвитку.
Феномен культури Київської Русі мав такі характерні ознаки та особливості:
1. Домінуючий вплив християнської релігії на розвиток матеріальної та духовної культури. Церква стала своєрідним центром, у якому органічно синтезувалися витвори майстрів різних культурних сфер – архітектури, живопису, музики, скульптури, літератури.
2. Запозичення та творче переосмислення візантійських традицій, знань і канонів. Християнство, надавши імпульсу державотворчим та культурним процесам на Русі, сприяло поширенню візантійського впливу в різних сферах суспільного життя і в культурі зокрема, що було особливо відчутно на початку християнізації. У цей період давньоруська література розвивається в межах візантійських канонів, які визначали жанри (житія, проповіді, повчання) та стриману стильову манеру викладу.
Список використаних джерел:
1. Білоцерківський В. Історія України: Навчальний посібник/ Василь Білоцерківський,. – 3-е вид., виправлене і доп.. – К. : Центр учбової літератури, 2007. – 535 с.
2. Бойко О. Історія України: Навчальний посібник/ Олександр Бойко,. – 3-тє вид., випр., доп.. – К. : Академвидав, 2007. – 687 с.
3. Кормич Л. Історія України: Підручник/ Людмила Кормич, Володимир Багацький, ; М-во освіти і науки України. – 2-ге вид., доп. і перероб.. – К. : Алерта, 2006. – 412 с.
4. Лановик Б. Історія України: Навчальний посібник/ Богдан Лановик, Микола Лазарович,. – 3-е вид., виправлене і доп.. – К. : Знання-Прес, 2006. – 598 с.
5. Чуткий А. Історія України: Навчальний посібник для студ. вищих навч. закладів/ Андрій Чуткий, ; Міжрегіональна академія управління персоналом. – К. : МАУП, 2006. – 345 с.
6. Історія Української культури. /За ред. С. М. Клапчука, В. Ф. Остафійчука. – К, 2000. – 606 с.