Писемність в середньовічній Русі

ст. в Киє-ві – «ОХО НАМО ПОПОМО» («ох, нам попам»). Надзвичайно рідкісною пам'яткою епіграфіки XI ст. є запис на камені з Тмутаракані 1068 р., який повідомляє, що року 6576 (1068) князь Гліб міряв море від Тмутараканя (на Таманському півострові) до Корчева (Керчі) й відстань між містами становила 14000 сажнів. Школа з Болгарського ілюстрованого рукопису “Александрія”. Важливими пам'ятками писемності є берестяні грамоти, що являють собою переважно переписку городян про різні господарські справи. Вони являють собою найцінніше історичне джерело, не тільки для істориків, але й для мовознавців. Переважно (через особливості грунту) вони виявлені у Новгороді та інших північноруських містах. Ізборник Святослава 1073 р. Ктитор книги. Великий князь Київський Святослав Ярославич з родиною перед Христом на троні (у візантійських рукописах так зображували лише імператорів). В 1988-1989 рр. берестяні грамоти вперше знайдено на території України – в давньоруському Звенигороді, який у ХІІ ст. був столицею удільного князівства Галицької землі. Це три берестяні грамоти першої половини XII ст., які засвідчують використання берести для листування й жителями Південно-Західної Русі. Перша грамота збереглась фрагментарно. Друга грамота має характер ділового листа з вимогливим і погрозливим тоном (очевидно, адресат не виконав своїх зобов'язань й не повернув борг). Вона адресована якомусь Нежичу до Звенигороду, який заборгував Говенові 40 кун (грамоту пише Говенова, ймовірно, вдова останнього). Грамота, можливо, знову свідчить про поширення писемності серед жінок та подає інформацію про юридичні взаємини та грошові відносини жителів давнього міста. Це є найдавніший документ розмовної мови з елементами південноруського діалекту, що лягли в основу формування української мови. Третя береста містить літеру «А» та рисунком погруддя людини. Берестяних грамот на південноруських землях знайдено надзвичайно мало, оскільки береста зберігається лише уІзборник Святослава 1073 р. Заставка специфічних перезволожених грунтах, переважно на великій глибині. Проте, виявлено чимало залізних та бронзових писал (стилів), якими писали на воскових дощечках, видряпували на поверхні предметів, на тиньку стін соборів та храмів. Вони носились у спеціальних шкіряних капшучках, прив'язаних ремінцями до пояса. Остромирове Євангеліє. Новим видом історичних джерел стали графіті (написи, що продряпані) на стінах давніх буді- вель. Кількість відкритих київським дослідни- ком С. О. Висоцьким графіті на стінах Софійського, Успенського Печерського та Михайлівського Видубицького соборів, Кирилівської церкви, церкви Спаса на Берестовім та на Золотих воротах налічує декілька сот стародавніх записів, починаючи з XI ст. За своїм змістом ці написи цілком типові для середньовіччя. Серед них, поминальні та пам'ятні записи про відвідини собору, написи до фресок; побутові написи та малюнки. Останнім часом графіті виявлено і в інших містах, зокрема в Чернігові у церкві Спаса, де піп Ілля записав, що він 23 квітня, на Святого Юрія, обідав у себе вдома. В своїй сукупності вони дають уявлення про грамотність давньоруських прочан. Частина написів мають історичний характер і навіть доповнюють повідомлення літописів. В першу чергу, це запис про смерть Великого князя Київського Ярослава Мудрого, що уточнює літописну дату – 20 лютого 1054 р. («В [лето] 6562 месяца февраля 20 кончина царя нашого... «) та про смерть Луки, єпископа Білгородського («Місяця; серпня в 22 почив раб Божий Лука, єпископ блаженний Білгородський») ; напис про чотирирічне князювання в Києві Святослава Ярославича; про мир, укладений на Желяні (під Києвом) князями Святополком Ізяславичем, Володимиром Мономахом й Олегом Святославичем. Великий напис повідомляє про купівлю Боянової землі і внесення до Софії десятини від продажу її. Цей напис яскраво свідчить про вживання купчих актів на Русі у ХІІ ст. Можливо, «Боянова земля» напису мала якийсь стосунок до співця Бояна, оспіваного в «Слові о полку Ігоревім». Інший напис ХІІ ст. – «Господі, помозі рабу своєму Івану іменем Равятє, попу Івану і всім християнам іОстромирове Євангеліє 1057 р. Ізборник Святослава 1076 р. грішнику, амінь»). Чимало виявлено малюнків, в тому числі й з написами. Особливо важливі датовані графіті – написи, де автор записував рік. Такі записи багато дають не тільки історикам, а й особливо палеографам й лінгвістам. Вони допомагають зрозуміти як змінювалось з часом написання давньоруських літер, особливості мови та фонетики. Привертає увагу невідома раніше абетка, складена із 27 літер, в тому числі чотирьох слов'янських. Можливо, вона відбиває якийсь ранній етап розвитку слов'янської писемності. Чимало залізних та бронзових писал (стилів) для письма на воскових дощечках (церах), бересті і тиньку знайдено у Києві та інших давньоруських містах. Причому, часто їх виявляють у культурних шарах, де за певними умовами (як і інша органіка) не можуть зберегтися до нашого часу берестяні грамоти. Написи на стінах храмів, побутових та інших предметах, писала, окремі елементи книг вказують на достатньо значне поширення писемності серед ремісничо-торгових верств населення в X-XIII ст. Знання грамоти вимагали й торгівля, й окремі ремісничі спеціальності. Відповідно, і писемність була не тільки привілеєм князів, духівництва, але й надбанням певних верств міського населення. Остромирове Євангеліє. Писемність як основний компонент всякої культури була для Київської Русі могутнім фактором, засобом загального культурного розвитку всієї країни, розвитку самосвідомості.