Писемність в середньовічній Русі

перекладати й розмовляти цією мовою. Отже, начебто йдеться про наявність книжної писемності у східних слов'ян ще до 860 р. Проте, більшість сучасних вчених вважають, що у «Житії Кирила» мова йде не про «руську», а «сурську» (сірійську) мову. А головне, що будь-яких слов'янських текстів, написаних «протокирилицею», досі ніде не виявлено. Про наявність писемності на Русі задовго до офіційного хрещення держави свідчать договори з греками 911 і 944 р. За візантійськими дипломатичними традиціями, договори писали у двох примірниках – грецькою мовою і мовою народу, з яким укладався мир. Згадані договори теж були написані в двох списках – один грецькою, а один мовою, вживаною на Русі. У договорі 911 р. згадується про звичай русів писати на випадок смерті духівниці, а в договорі 944 р. зазначалося, що руські посли та купці, які ходили до Царгорода, мали супровідні грамоти, підписані князем. У договорі 911 р. є вказівка на те, що Русь і Візантія й у давніші часи розв'язували різні питання «не тільки на словах, а й на письмі». Проте, достеменно невідомо, якою абеткою ці документи були записані. Традиційно вважається, що вдосконаленою кирилицею. Практично все Х ст. Русь поступово засвоювала досягнення старослов'янської писемності. А після офіційного запровадження християнства на Русі в 988 р. вдосконалене слов'янське письмо – кирилиця – набуло особливого поширення. На Русь прийшла численна богослужбова література, історичні та юридичні книги з Болгарії (в тогочасному розумінні), звідти залучалися церковні кадри, писці та тлумачі. До нашого часу дійшли давньоруські списки з кириличних рукописів Х ст., створені за царя Симеона. Поширена думка, що вони попали до Києва ще внаслідок походів Святослава на Балкани, а, найвірогідніше, як посаг принцеси Анни. В Києві засновуються школи. Все це в комплексі зумовило бурхливий розвиток давньоруської писемності в XI ст. Про поширення писемності на Русі надзвичайно яскраво свідчать археологічні матеріали. Це написи (графіті), які продряпані на різноманітних побутових предметах та виробах – на пряслицях, горщиках, корчагах, голосниках, ливарних формочках, плінфах тощо. Такі написи вже за своїм змістом є багатим історичним матеріалом. Вони засвідчують належність того чи іншого предмета певному власникові, відзначають дарчу, містять відомості про майстрів. Такі написи свідчать, що писемність була приналежністю найширших верств міського населення. Найбільш ранніми для наших земель є однакові написи на двох плінфах з Десятинної церкви (989-996 рр.), виявлені у 2007 р. Вони досить великі (до 10 см висотою) і були продряпані ще по сирій глині – «ЩИ». Особливо цікаві написи, знаки і малюнки трапляються на пряслицях для веретен. Це переважно позначки власниць пряслиць – імена та ініціали, цілі речення, часом – малюнки та значки. Одним з перших знайдено пряслице з написом поблизу Софійського собору в Києві 1885 р., на якому читається назва предмета та ім'я власниці у присвійній формі: «ПОТВОРИНЪ ПРЯСЛЬНЪ». Потвориня – жіноче ім'я з пестливим закінченням – чарівниця, знахарка. З Києва походять багато інших пряслиць з написами XI-XIII ст. Серед них, відоме пряслице 1968 р. зі Старокиївської гори – «ЯНЪКА ВЪДАЛА ПРЯСЛЄНЬ ЖИРЪЦh», яке, як вважають, могла княгиня Янка (Анна), дочка Великого князя Всеволода Ярославича і засновниця школи при Андріївському («Янчиному») монастирі подарувати дівчині Жирославі. Інше пряслице з київського дитинця 1985 р. зверху має напис «ГОСПОДИ ПОМОЗИ. ГЕОРГИОС МАРИА», а на бічній поверхні читається ім'я дарувальника – «ГЕОРГИОС». На Подолі 1987 р. виявлено пряслице з написом: «ПРЯСЛЫМЬ», «АКО ТОh ДНЄ». Давньоруські писала (стилі) Повідомлення про смерть Великого Київського князя Ярослава Мудрого. Найбільший напис є цілим текстом з 14 слів та 58 знаків виявлено 1996 р. біля Борисоглібського собору в Вишгороді під Києвом. Це цілий лист жінки на ім'я Чепура: «Чепура пита, Пилип нагу ув'язнив, заклав той мене. Хочу через це назад волею своєю». На інших вишгородських пряслицях відомі такі написи, як «НЄВЄСТОЧ (Ь) «, «ИУЛИАНА», «ЛИДИА», з давнього Любича походять пряслиця з написами: «ЖИЛИСЛАВА», «ОТ НЄЖИЛОВЦА», «СТИПАНИДА», «ІВАНКЪ СЪЗДАЛЪ ТЄЄ Ю ОДИНА ДЩЕРЬ», з Теребовлі – «РОМАДИНЪ». Чимало їх знайдено і в інших давньоруських містах. Чимало написів на керамічних посудинах (корчагах і амфорах). Добре відома корчага з Києва з написом «БЛАГОДАТНЕЙША ПЛОНА КОРЧАГА СИЯ» з побажаннями майстра. Амфора з київського Подола (1975 р.) засвідчує ім'я її власника «МСТСЛВЛ КРЧГЪ» (Мстиславова корчага). З Києва походять написи: «ГАВЪРІИЛО», «ДОБРОГА», «ОЛЄКСИ», «БhЛО В (ИНО) ЗОКОВА... « тощо. Із Козаровичів (Київської область) на уламку корчаги зберігся напис: «БДИ КЪПА (НЬ) «, що значить «Зберігай міру». Графіто зі стіни Софійського собору «Піщан писав до дяка ходивши виучеником». Відомий напис, продряпаний на стінці звичайного горщика, який походить з давньоруського села (поблизу Автуничів) з Чернігівської землі. Трапляються написи на ливарних формочках і на металевих виробах. Найбільш відомими є написи на ливарній ювелірній формочці ХІІІ ст. з Києва – «МАКОСИМОВ» та інкрустація леза меча з с. Хвощевате на Полтавщині – «КОВАЛЬ ЛЮДО (Т) А». Відомий напис на голоснику з Десятинної церкви «ГОСПОДИ ПОМОЗИ». На плінфі з Успенського собору Печерського монастиря трьохрядковий напис: «ЯЖЄ ЛОЗА ВО (Р) РЫТО СЄ БЫЛО Ч (ЬТО ВАЄШИ ЧОВЕК (Ъ) «. Вірогідно, це алегоричне порівняння будівництва «великої церкви» із садінням виноградної лози. На плінфі з Федорівського собору ХІІ