Писемність в середньовічній Русі

Предмет:

Тип роботи:

Реферат

К-сть сторінок:

Мова:

Українська

Оцінка:

біблійних текстів продовжив його брат Мефодій та їхні учні (Климент Охридський, Наум, Костянтин Преславський). Переклад церковних книг з грецької (та частково з латини), здійснений Кирилом з Мефодієм та їхніми учнями, знаменував народження слов'янської писемності, звідки пішла й давньоруська писемність. Глаголиця поширилася серед західних та південних слов'ян, більш пов'язаних з латинським світом (Моравія, Панонія, Хорватія). На теренах Першого Болгарського царства, можливо учнями братів Кирила та Мефодія, глаголична система була перероблена. Грецька абетка була доповнена частиноюГрафіто Софійського собору; Святий Пантелеймон; глаголічних літер, які передавали особливості слов'янської мови. При цьому вводилися нові графеми, характерні для болгарських говірок й вилучалися графеми, що відбивали специфіку говірок Моравії та Панонії. Серед 43 літер кирилиці 19 відповідали слов'янським звукам. Складена таким чином нова абетка витиснула глаголицю із східних регіонів Першого Болгарського царства й звідти була перенесена на Русь. З часом, після остаточної перемоги та поширення на цих землях вона набула назви − кирилиця. Давні автори часто володіли обома системами. В писемних пам'ятках неодноразово зустрічаються записи, зроблені одночасно обома цими абетками. Однією з найдавніших старослов'янських писемних пам'яток, створених глаголицею, є «Київські глаголичні листки», які датуються більшістю лінгвістів Х ст. Пам'ятка зберігається в Центральній науковій бібліотеці НАН України ім. В. Вернадського. Глаголична пам'ятка налічує сім пергаменних аркушиків. Усі вони – добре оброблений, тонкий пергамен, вироблений із внутрішнього боку шкіри, який непогано зберігся. Чорнила різної густоти й мають тепер коричневий колір. Розрізняють руку двох писарів. Заголовки мес та молитв написано червоною фарбою. Зміст цих листків – уривок з давнього слов'янського Апостола та зібрання західно християнських мес (так званих місал), перекладених з латинської мови. Вчені пов'язують виникнення цих текстів з Богемією та Моравією й припускають, що перекладачем на слов'янську мову та укладачем самої збірки був сам Константин. Невипадково відзначають той факт, що місал починався службою на честь Св. Климента, мощі якого Константин віднайшов у Херсоні по дорозі в Хозарію. Кирило та Мефодій узяли їх із собою, а згодом відвезли до Риму. Св. Климент був наче небесним патроном місії слов'янських першовчителів. Плінфа з Десятинної церкви з написом 2007 р.

Вірогідну періодизацію створення слов'янської писемності подав (після 886 р.) відомий болгарський письменник Чорноризець Храбр: «прежде убо словене не имеху книг, но чъртами и резами чьтеху и гадааху, погани суще, кръстивше же ся, римскими и греческими писмени нуждаахуся (писати) словенску речь без устроениа... и тако бешоу многи лета». Фрагмент горщика з написом з сільського поселення Автуничі. Таким чином, Храбр вирізняє три періоди. Спочатку, коли слов'яни були язичниками, вони не мали книжок, а для ворожіння і лічби користувались «чертами і різами» (рисками і зарубками). Це були найпростіші календарні чи родові знаки, знаки власності тощо. Пізніше, намагалися записувати слов'янську мову за допомогою грецьких та латинських літер. Третій період розвитку слов'янської писемності Храбр пов'язує вже з «устроєниєм» абетки Кирилом. «Черти і різи» були в ужитку й у східнослов'янських племен на Русі. Такі знаки присутні серед досить численних археологічних знахідок. Знаки та риски накреслені на шиферних пряслицях, на амфорах, корчагах та ліпних горщиках з Києва, Чернігова, Вишгорода та інших давньоруських міст, навіть на ребрі барана (з-під Чернігова). Можливо, такі графіті значкового типу відбивали початкові елементи слов'янського письма. Проте, вони не набули будь-якої сталої системи. Написи на пряслицях. Про існування на Русі якоїсь писемності ще до широкого запровадження християнства свідчать пові-домлення арабських авторів X ст. Ібн Фадлана, Ал Масуді, Ібн ель Недіма та перського історика XII ст. Фахр ед-діна Мерверудді. Меч з написом “Коваль Людота”. Про грамоту русів згадує Ібн ель Недім, передаючи оповідь посла одного з кавказьких князів до царя русів: «Один чоловік, словам якого я можу вірити, розповів мені, що цар гори Кабк послав його до царя русів, і це була йому нагода запримітити, що ці останні мають письмо, яке вирізується на дереві. При цьому він витягнув кусок білого дерева і подав його мені. На ньому були вирізані письмена, які означали чи то слова, чи то окремі літери». За описом ця грамота – типова берестяна табличка. Проникнення християнства на Русь у ІХ ст., зростаючі торгові та дипломатичні відносини потребували створення у східних слов'ян письма. Складні філософські догмати християнського вчення не могли бути передані за допомогою «черт і різів». Тому висунуто гіпотези про існування докирилівського письма («без впорядкування»). За цими гіпотезами, слов'яни були змушені користуватись грецькими літерами для передачі своїх звуків, які передавали їх лише приблизно, що призвело до перших спроб доповнення грецької абетки спеціальними знаками для досконалішоїБерестяні грамоти із Звенигороду передачі особливостей слов'янської фонетики. На доказ існування наводяться повідом-лення перського історика кінця XII ст. Фахр еддіна Мерверудді про абетку русів (19 грецьких і три слов'янські літери: Б, ДЖ, Ш) та абетка ХІ ст. на стіні Софійського собору, що складається з 27 літер (23 грецькі літери та слов'янські: Б, Ж, Ш, Щ), а також повідомлення «Житія Кирила». Останнє розповідає, що Костянтин Філософ (Кирило) під час подорожі до Хозарії у 860 р. бачив у Корсуні (Херсоні) Євангеліє та Псалтир, написані «роусьскыми письмены». За два тижні перебування в Херсоні він за допомогою людини, яка володіла «руською бесідою», почав читати,