Революція 1848-1849 рр. в Італії

Стосовно Королівства Обох Сицилій, то після перевороту 15 травня і кривавої розправи, організованої Фернандом II в Неаполі в ряді провінцій відбулися повстання. Ліберальна більшість палати депутатів заявила про свою опозицію до політику уряду. Тоді Фердинанд ІІ видав декрет про відстрочку їх засідань. Ліберали відхилили пропозицію демократів про організацію потужних виступів проти керівництва. Отже, Фердинанду II вдалося придушити визвольні рухи і зробити кроки до реставрації абсолютистських порядків, а також почав готувати похід проти Сицилії [12, с. 193].

31 серпня Фердинанд відправив у Мессіану експедиційний корпус під командуванням генерала Філанджіері. 7 вересня бурбонські війська оволоділи містом. В результаті бомбардування майже все місто було зруйноване. Завдяки посередництву англійців і французів 8 жовтня було підписано перемир'я і неаполітанські війська тимчасово призупинили похід каральної експедиції. Лише в травні 1849 р. Бурбонам вдалося повністю підкорити Сицилію.

Тим часом в Римі та інших містах П'ємонту проходили демонстрації. 15 грудня новий уряд сформував лідер опозиції Джоберті. В програмі уряду вказувалось, що П'ємонт буде боротися за незалежність і об'єднання Італії як федерації італійських держав. Нічого не виконавши з обіцяної програми уряд склав свої повноваження.

Велику роль відігравали клуби. Важливе значення мало прибуття в Рим Гарібальді. Енергійну діяльність розгорнули також прихильники Мадзіні, добиваючись проголошення республіки. В такій ситуації Тимчасова Верховна хунта, яка утворилася 20 грудня прийняла рішення про скликання Установчих зборів. 28 грудня хунта розпустила парламент, а наступного дня опублікувала декрет про призначення (на 21 січня) виборів до Установчих зборів [22, с. 204].

Таким чином, напружена боротьба демократичних сил увінчалася перемогою. Скликання Установчих зборів в Римі мало велике значення для всього Апеннінського півострова.

 

Вибори до Установчих зборів проходили в спокійній ситуації: «Сини Риму після скількох віків рабства і ганебної покірності знову були призвані до виборчих комісій. Жодних безпорядків, жодних проявів пристрасті, крім однієї – пристрасті до свободи і відродження Батьківщини!» [1, с. 128]. До них увійшли видатні представники демократичного руху – Гарібальді, Філопанті, Мадзіні. Збори розпочали свою роботу 5 лютого. Першим було піднято питання про форму правління. При обговоренні більшість висловилися за республіку. Збори прийняли закон про обмеження влади папи і проголошенні республіки. Начальником генерального штабу революційної армії став Піказане [23, с. 184].

Події в Римі сприяли розгортанні боротьби за республіку в Тоскані. 22 січня в тосканському парламенті був внесений законопроект про вибрання 37 депутатів в італійські Установчі збори. 30 січня Леопольд ІІ виїхав у Сієну. 8 лютого парламент обрав тріумвірат у складі Гуерацці, Монтанеллі і Маццоні в якості Тимчасового уряду. 14 лютого у Флоренцію прибув Мадзіні, який запропонував проголосити республіку і об'єднати Тоскану З Римською республікою. Фактично Тоскана стала республікою, однак положення в країні залишалося невизначеним [12, с. 198].

В Римській республіці протягом лютого-квітня 1849 р. було проведено ряд реформ. Було видано декрет про націоналізацію церковних земель і передачу їх бідним сім'ям; введено прогресивний податок на промисловців і торговців; знищено соляну і тютюнову монополію; ліквідовано церковні суди і запроваджено цивільний трибунал; декрет про відділення школи від церкви. Поступово налагоджувалось господарське життя республіки. Але проти республіки утворювався реакційний фронт. 18 лютого Пій IX звернувся з меморандумом до великих держав, де просив направити військові сили проти республіки. Фердинанд ІІ і Австрія готували інтервенцію. В такій ситуації серйозною проблемою була організація військових сил республіки. За короткий термін вдалося створити армію чисельністю 20 тисяч. Коли стало відомо про підготовку П'ємонту і відновлення військових дій, Установчі збори прийняли рішення направити війська на фронт [12, с. 199].

На початку березня 1849 р. у зв'язку з успіхами революції в Римі і Тоскані гасла війни проти Австрії знову стали актуальними. Карл Альберт хотів реабілітуватися і відновити війну. П'ємонтський уряд оголосив про порушення перемир'я і 20 березня військові дії відновилися. Усвідомлюючи професійну бездарність генералів, Карл Альберт призначив головнокомандувачем армії польського генерала Хшановського.

На лінію фронту П'ємонт міг виставити близько 70 тис, чоловік. Приблизно такою була й чисельність армії Радедького, але австрійська армія була краще озброєна. 23 березня в битві при Новарі п'ємонтська армія зазнала серйозної поразки. Цього ж дня Карл Альберт звернувся до австрійців з пропозицією перемир'я. Умови, висунуті австрійською стороною виявилися занадто важкими: окупація значної території П'ємонту, виведення флоту з Адріатичного моря та ін. Карл Альберт не прийняв умов і зрікся престолу на