Розвиток артилерійських систем армій провідних країн світу у другий половині 20-го ст. – початку 21 ст.

У ході військових випробувань до яких залучались курсанти артилерійської та технічної шкіл бундесверу було проведено 2018 пострілів, а загальний пробіг двох зразків склав 3506км. При цьому була досягнута наступна швидкострільність: 3 постр за 9, 2 сек, 8 постр – за 51, 4 сек, 20 постр – за 2, 5 хв. У ході ціх випробувань була також перевірена спряженість системи управління вогнем САУ з новітніми системами управління військами.

Хоч PzH-2000 є самою сучасною за часом розробки з серійних САУ, в її основу покладена класична компановка. В якості бази використані вузли та агрегати танку “Леопард-2”. Ствол дозволяє вести вогонь всіма типами стандартних боєприпасів НАТО. Возимий боєкомплект є одним з найбільших серед сучасних САУ світу: 60 снарядів та 288 ММЗ.

Контракт на поставку САУ до підрозділів бундесверу передбачає випуск 238 од., у даний час вже поставлено 165 од. САУ повністю домінувала у артилерійському секторі на виставці Eurosatory-2000. В ході демонстраційних стрільб показники швидкострільності були покращені: 3 постр за 8, 4 сек, 8 постр – за 37, 1 сек, 20 постр – за 1 хв 47 сек.

Слід також відмітити, що роботи по вдосконаленню PzH-2000 продовжуються, і вона дійсно може стати найкращею САУ у світі.

Конкуренцію PzH-2000 та AS90 могла скласти 155мм СГ “Крусайдер” американської розробки. Система розроблялась для заміни з 2010 р М109А6, ресурс підвищення можливостей якої вже вичерпаний.

Однією з проблем, яку вирішували розробники нової системи, був вибір нової артилерійської частини. Розглядались 3 варіанти: дліноствольна з ММЗ, на основі рідинних метальних речовин або електротермічна. Дослідження нетрадиційних способів, хоч і показали низку позитивних сторін, виявили технічну неспроможність досягнення необхідного результату на даний час.

У ході робіт по створенню 155мм СГ “Крусайдер” були досягнуті дуже високі показники: система управління вогнем дозволяє відкрити вогонь через 13 – 30 сек після зайняття ВП, а вже через 90 сек САУ могла відкривати вогонь з нової ВП на відстані 750м від попередньої.

Для неї була розроблена ТЗМ з модулем, який дозволяв за 12 хв поповнити боєкомплект з 60 снарядів та повністю заправити САУ пальним. Загальна вага САУ з ТЗМ (80т) дозволяла їх перевезення наземним та морським транспортом, а також літаками С17 або С5В.

До явних переваг слід також віднести Дстр понад 40 км, чисельність розрахунку – 3 чоловіка (це зменшувало кількість особового складу у дивізіоні з 750 до 400 чоловік у порівнянні з М109А6), маршові можливості на рівні танку “Абрамс” та БМП “Бредлі”.

Прийняття САУ на озброєння планувалось у 2005-2006 рр. Всього ЗС США повинні були закупити 480 од., які, за прогнозами, столи б на озброєнні до 2030 р.

Тому виступ Міністра оборони США Д. Рамсфельда 8 травня 2002 року про звернення багатомілліардної (від 9 до 11, 2 млрд $) програми по створенню 155мм СГ “Крусайдер” визвав дуже неоднозначну реакцію у військово-політичних колах США.

155мм СГ “Крусайдер” повинна була усунути всі недоліки та провали у вогневому забезпеченні бойових дій, які виявились у ході війни у Іраку. Аргументи рішення про звернення програми зводились до наступного: по-перше, керівництво МО США вважає, що нова САУ – це релікт “холодної війни”, рішення про створення якої приймалось у період переваги поглядів про ведення крупномасштабних війн, а війни майбутнього будуть вестись так званими “легкими та середніми силами”. Як приклад, приводилась операція у Афганістані, де американські підрозділи виконували завдання без таких крупно габаритних та важких зразків ОВТ.

По-друге, деякі військові фахівці США вважають, що ствольна артилерія втратила своє домінування на полі бою та її повинні замінити нові ракетні та комбіновані системи вогневої підтримки.

У 1999 р у США була проголошена програма трансформації СВ, зміст якої полягає у відмові від “важких сил” та формуванні так званих “середніх сил”, основу яких повинні складати легкі (до 20т) платформи – бойові броньовані машини майбутнього.

Таким чином, згортання програми по розробці 155мм СГ “Крусайдер” підкреслило пріоритети військового будівництва США на початку ХХІ ст. – створення високомобільних ЗС з можливістю їх застосування у любому місці планети.

Тому значно активізувала свої зусилля французька фірма GIAT, яка розробляє 155мм СПГ “Цезар”, та шведська фірма “Бофорс”, яка представила самохідну версію 155мм Г FH77 власного виробництва. Ці системи об’єднує та, що артилерійська частина встановлена на шасі армійського вантажного автомобілю підвищеної проходимості. Важливою перевагою є їх вартість (приблизно 2 млн $ у порівнянні з 7 – 10 млн $ для “Крусайдер”) та вага (менш 20 т). А Дстр до 42 км, досягнута у ході випробувань французького зразка робить цю систему дуже привабливою для потенційних покупців. Слід також згадати про родину систем “НОНА” радянського та російського виробництва.

 

 

Крім СРСР та країн НАТО розробку власних САУ вели і інші країни світу. Найбільших успіхів досягли Ізраїль, ПАР, Китай. Основною причиною цих успіхів була не тільки економічна потужність цих держав, а й те, що створені ними системи проходили перевірку та вдосконалення у бойових умовах.

В період створення