Розвиток артилерійських систем армій провідних країн світу у другий половині 20-го ст. – початку 21 ст.

У 1950-х рр. роботи по створенню нових САУ були продовжені. У США розробили 155мм СП М53 та 203, 2мм СГ М55, у Англії почали розробку 105мм СГ “Аббот”.

Однак справжній прорив у розробці самохідних ар систем почався на початку 1960-х рр. Досвід використання САУ у війнах 50-х років ХХ ст. та висновки з результатів навчань та випробувань дали змогу замовникам озброєння висунути нові вимоги до конструкції знову розробляє мого озброєння: САУ середнього калібру повинні мати круговий обстріл, забезпечувати можливість стрільби як по настильній, так і по навісній траєкторії, екіпаж САУ повинен бути надійно захищений. Також у конструкції самохідних гармат повинно передбачатися механізація процесу заряджання для досягнення швидкострільності не менш, як у буксируємих систем аналогічного калібру, а маневрові показники не повинні поступатись можливостям загальновійськових та танкових підрозділів, дії яких підтримуються. Кількість возимого боєкомплекту та запас ходу повинні були забезпечувати необхідну автономність дій протягом виконання тактичного завдання (періоду бою).

Саме розробка у США у той час таких систем, як 175 мм СП М107, 105мм СГ М108, 155мм СГ М109, 203, 2мм СГ М110 на довгий час визначила основні тенденції розвитку самохідної артилерії.

Розробка М107 велась у США з середини 1950-х рр. Перші її поставки у війська розпочались у вересні 1962 р. Крім США та країн НАТО вони поставлялись на озброєння арміям Ізраїлю та Південної Кореї.

Компановка САУ була обумовлена конструкцією шасі. Гармата розміщувалась та тумбовому лафеті у кормовій частині. Тому для придання стійкості при стрільбі САУ мала гідравлічний сошник. Довжина стволу 52 клб дозволила досягнути максимальної Дстр 32, 7 км.

Установка могла транспортуватись двома середніми військово-транспортними літаками: на одному розміщувалось шасі, на другому – артилерійська частина. Для її демонтажу потрібно було до 30 хв.

Досвід використання М107 у В’єтнамі вскрив окремі недоліки її конструкції. Зокрема, з-за великої потужності картузного порохового заряду ствол швидко виходив з ладу. Його приходилось замінювати через 200 пострілів. Тому був розроблений новий, більш живучий, ствол та нові боєприпаси для ураження живої сили – снаряд ХМ696 з готовими стріло видними вбивчими елементами та снаряд з осколковими бойовими елементами.

203, 2 мм СГ М110 розроблялась одночасно з М107 на базі такого ж шасі, тому їх будова дуже схожа. Але географія експортних поставок М110 значно ширша, її серійне виробництво тривало більш довгий час.

Спочатку у боєкомплект САУ входили тільки ОФС снаряди та снарядт з ядерним зарядом. Але після бойових дій у В’єтнамі були проведені роботи як по модифікації самої М110, так і по створенню нових боєприпасів до неї.

По-перше, це було обумовлено недостатньою Дстр першої моделі – лише 17 км, що для гармати такого калібру було дуже мало. В ході першої модифікації ствол був замінений на більш довгий та введений посилений пороховий заряд.

По-друге, гаубиця мала недостатню стійкість при стрільбі. Тому після другої модифікації (М110А2) у 1978 р на стволі з’явився дульний гальм та введений ще один посилений заряд. Також були розроблені касетний снаряд з Дстр до 21, 3 км та АРС з Дстр до 29, 1 км.

На даний час у ЗС США мається 250 од. М110 та 90 од. – у силах самооборони Японії.

Слід відмітити, що недоліки М110 були враховані радянськими конструкторами при створенні 203, 2мм СП 2С7 “Піон”, тому радянська система за всіма характеристиками перевищувала американський аналог.

105мм СГ М108, яка була створена у США у 1959 р. цікава тим, що це була перша самохідна установка, яка мала самостійну можливість подолання водних перешкод та ведення вогню на плаву. Це досягалось використання у якості шасі плаваючого БТР М113, алюмінієвої броні та надувних контейнерів з хвиле відбиваючими щитками.

Ця САУ надходила у війська для заміни 105мм СГ М52, але вже у 1963 р. вона була знята з виробництва у зв’язку з прийнятим рішенням зробити основним калібром самохідної артилерії НАТО калібр 155мм.

Але самою вдалою САУ, розробленою у той час у США, стала 155мм СГ М109. Вона заслуговує уваги розглянути її більш детально.

СГ була прийнята на озброєння у 1961 р та після кількох модифікацій залишається у строю і зараз. Так, на початок 2004 р. її кількість у деяких країнах дорівнювала: у США – 2568 од, у Німеччині – 499, у Італії – 260, у Нідерландах – 120, у Норвегії – 126, у Єгипті – 200. При тому, модифікації проводились не тільки країно-виробником, а і у країнах, де вона стоїть на озброєнні. Так італійська модифікація носить індекс М109L, ізраїльська – М109AL, німецька – М109G. До теперішнього часу вироблено більш 5000 од. САУ цього типу

В якості шасі був використаний БТР М113. Основним озброєнням М109 є 155мм гаубиця М126 з живучістю стволу до 7500 пострілів. Перші зразки такого озброєння забезпечували Дстр для ОФС до 15, 1 км та 18, 1 км – для АРС. Возимий боєкомплект складав 28 пострілів, а максимальна швидкострільність не перевищувала 3-4 постр/хв.