Розвиток артилерійських систем армій провідних країн світу у другий половині 20-го ст. – початку 21 ст.

Якщо створення 2С1 та 2С3 велося з використанням складових буксируємих систем, які себе вже добре зарекомендували, то інші САУ, створені у СРСР, розроблялись другим шляхом – паралельним створенням буксируємого та самохідного вариантів.

Системи 2С5 “Гіацинт С” та 2С7 “Піон” почали розроблятись майже одночасно з 2С1 та 2С3. 152мм СП 2С5 розроблялась з 1968 р. Роботи велись практично з нуля. Тому на озброєння вона була прийнята у 1976 р, і відразу розпочалась робота по її серійному виробництву, яке тривало до початку 1990-х років. Пушка надходила на озброєння артилерійських бригад та дивізій армійського та окружного підпорядкування. По даним на 1991р на території СРСР к заходу від Уралу на озброєнні таких зєднань було 1122 од “Гіацинтів” у буксируємо му та самохідному варіантах.

СП 2С5 виконана з відкритим розташуванням гармати у кормовій частині гусеничного шасі. Розміщення основних елементів конструкції схоже на компановку американської 175мм СП М107, але враховані недоліки, які виявились при використанні американського аналогу у В’єтнамі – ненадійний захист екіпажу від куль та осколків, як на марші, так і у бойовому положенні.

На 2С5 корпус, зварений з катаних бронелистів, захищає розрахунок від куль та осколків, а встановлений під великим кутом лобовий бронелист – від снарядів малокаліберних автоматичних гармат.

Діапазон кутів підвищення дозволяє застосовувати гармату і для навісної стрільби, хоча це для пушек не характерно. Статичність пушки при стрільбі та кучність стрільби при швидкострільності до 5 постр/хв. досягається установкою у бойовому положення опорних сошників у кормовій частині та опорної плити – у носовій. Всі процеси переводу в бойове або похідне положення механізовані, тому час переводу не перевищує 3 хв.

Крім розробки самої системи конструкторами були розроблені і нові боєприпаси, про які вже згадувалось вище. Повний боєкомплект 2С5 складає 60 пострілів, з яких 30 перевозяться у САУ, а ще 30 – на спеціальній транспортно-заряджаючої машині (ТЗМ).

Допоміжне озброєння включає 7, 62мм кулемет ПКТ та, враховуючи досвід арабо-ізраїльської війни 1967р, коли різко зросла роль засобів повітряного нападу, передбачено встановлення переносного ЗРК “Стріла -2М” з двома керованими ракетами.

Як і 2С3 СП 2С5 є авіатранспортабельною.

Щодо бойового застосування 152мм пушки “Гіацинт” (як самохідного, так і буксируємого варіантів), то, на жаль, крім вищезгаданого невдалого досвіду застосування артилерії Іраку, інших даних знайти не вдалося.

Розробку 203мм СП 2С7 “Піон” супроводжували попередні дослідження, пов’язані з можливістю створення артсистеми з Дстр не менш 25 км, які розпочались у грудні 1967р. Перспективна пушка повинна була призначатись для знищення окремих віддалених важливих об’єктів, руйнування фортифікаційних споруд та нанесення ударів боєприпасами з ядерним зарядом. Від створення буксирує мого варіанту було вирішено відмовитись, а тактико-технічні характеристики на розробку нової самохідної гармати були затверджені у березні 1970р.

Спеціальне гусеничне шасі “Об’єкт 216” було розроблено та вироблялось Кіровським заводом (м. Ленінград), який проводив і загальну зборку. Артилерійська частина САУ поставлялась заводом “Барикади”. Перші серійні зразки почали поступати на озброєння артилерійських бригад великої потужності Радянської армії у другий половині 1970-х років. У даний час, крім армій Росії, України та Білорусії, такі системи мають ЗС Чехії та Польщі.

Компановка 2С7 аналогічна компановці 2С5. Пушка має поршневий затвір для пострілів роздільно-картузного заряджання. Механізм подачи та досилки снаряду працює при любих кутах підвищення та забезпечує такі режими стрільби: 8 постр за 5 зв, 15 постр за 10 хв, 30 постр за 30 хв та 40 постр за 1 годину.

Могутні противідкатувальні пристрої та використання сошника у кормовій частині дозволяють ведення навісної стрільби, що особливо важливо при руйнуванні фортифікаційних споруд.

Основними снарядами є ОФС вагою 110 кг (17, 8 кг вибухівки) та з Дстр до 37, 5 км та АРС вагою 103 кг і з Дстр, яка на даний час є рекордною для артсистем, які знаходяться на озброєнні, – 49, 5 км. Крім вищевказаних снарядів також були розроблені бетонобійний снаряд, снаряд з ядерним боєприпасам та хімічні снаряди.

Завдяки високій для своєї ваги (46 т) маневреності та високому рівню механізації процесу переводу в бойове або похідне положення 2С7 здатна здійснити постріл та залишити ВП швидше, ніж снаряд вразить ціль на максимальній Дстр.

На початку 1980-х рр. конструкторами Кіровського заводу була проведена детальна модернізація 2С7, яка завершилась створенням майже нової системи. Після всебічних випробувань у 1983 р пушка була прийнята на озброєння під найменуванням 2С7М “Малка”. У рішенні МО СРСР було вказано, що дана система повністю задовольняє вимогам перспективного озброєння на період до 2010 р.

Найбільш важливі зміни, які відрізняють “Малку” від “Піона”, дійсно зробили систему однією з найкращих. Була встановлена апаратура управління вогнем, яка була скомутована з апаратурою КМУ. Зміни в конструкції зарядних укладок збільшили возимий боєкомплект, а нові боєприпаси суттєво підвисили потужність вогневого ураження. Вперше у світовій практиці механізм заряджання мав автоматизовану систему контролю повноти та надійності досилки снаряду, що повністю виключало аварійні випадки, які на 2С7 кілька раз приводили до загибелі та травмування особового складу розрахунків.

Але самою сучасною самохідною артилерійською системою, яка була