Розвиток артилерійських систем армій провідних країн світу у другий половині 20-го ст. – початку 21 ст.

Елементи підсистеми озброєння відрізняються від звичайних тим, що використовується скорочений цикл відкату та накату, що дозволило збільшити швидкострільність. Підсистема подачі та досилки снарядів також впливає на збільшення швидкострільності та зменшує фізичне навантаження на особовий склад. Механізм подачі ударно – запалювальних трубок дозволяє використовувати без гільзові боєприпаси або боєприпаси з гільзою, яка згорає.

Управління всіма вузлами та механізмами виконується за допомогою гідравлічного акумулятору та гідроприводів, за рахунок роботи яких майже всі процеси механізовані.

Зразок, який був представлений англійською фірмою “Ройял орднанс”, отримав найменування LNH (Light Towed Howitzer – легка буксируєма гаубиця). Вона розроблялась з врахуванням озброєння нею артилерійських підрозділів з’єднань та частин сил швидкого реагування та аеромобільних, амфібійних та горнопіхотних частин. Її випробування були розпочаті у 1996 р. При її розробці були використані нові конструктивні рішення та нові полегшені високоякісні сорти сталі. Це дозволило при збереженні вогневих можливостей зменшити вагу гаубиці майже у 2 рази у порівнянні з М198.

155 мм Г UFH (Ultralightweight Field Howitzer – сверхлегка польова гаубиця) була розроблена фірмою “Віккерс шіпбілдінг енденджінірінг”. Роботи по проектуванню її аналогу велись фірмою ще у 1989 р., але перші зразки нової гармати надійшли на випробування у 1996 р. Як і інша гаубиця англійської розробки, UFH створювалась спеціально для аеромобільних, амфібійних та горнопіхотних частин. Але особливості її конструкції та поширене застосування легких сплавів дозволило досягнути ще більшого зменшення ваги системи. Основні вузли, які переносять найбільше навантаження при стрільбі, зроблені з титану. Для полегшення транспортування гаубиця у короткий час легко розбирається на 2 частини силами розрахунку. На відміну від існуючих на цей час гармат, UFH має 4 станини, які у бойовому положенні розкладуються хрестовидно, та при переводі у похідне положення передня пара складується, а задня підіймається за допомогою ручних гідроприводів.

Перший зразок був доставлений у США у червні 2000 р., коли і були проведені пробні стрільби. Після їх проведення було прийнято рішення про можливість прийняття UFH на озброєння. Протягом 2001 р. партія з 8 од. проходила інтенсивні випробувальні стрільби на полігоні Юта.

На підставі отриманих результатів командування МП ЗС США прийняло рішення про заміну 155мм БГ М198, яка стояла на озброєнні майже 20 років, новою системою UFH, але з стволом американського виробництва. Нова система отримала назву ХМ777 та поєднала у собі кращі якості англійської UFH (найменша вага, найбільша зручність в експлуатації та статичність при стрільбі) та американської LW155 (кращі балістичні характеристики, систему досилу снаряду, більша живучість ствола – до 4000 пострілів). Крім того, від американського варіанту були збережені елементи системи управління вогнем та додатково введений нічний приціл. Гаубиця може транспортуватись майже всіма десантними та транспортними вертольотами США, а транспортний літак С-130 “Геркулес” може перевозити 2 такі гаубиці.

Виробництво та зборку ХМ777 британська фірма почала згідно взаємної угоди проводити у США, що і розпочалось у 2002 р. Командування МП ЗС США прийняло рішення про прийняття на озброєння 426 од. таких систем, ще 273 були замовлені для СВ ЗС США (12, ст. 56).

У СВ Великобританії ХМ777 також розглядається в якості перспективної мобільної артилерійської системи. Згідно деяким повідомленням у зарубіжній пресі, планується закупити та поставити на озброєння до 90 од. Є намір підключитись до цієї програми і Італії.

Крім того, фірма “ВАЄ системз”, що проводила зборку першої партії гаубиць, працює над варіантом, який передбачає встановлення ХМ777 на шасі легкого БТР канадського виробництво. По оцінкам багатьох фахівців, такі легкі артилерійські системи прийдуть у майбутньому на заміну буксируємим.

Але буксируємі артилерійські системи країн НАТО не обмежуються лише гарматами, які розроблені у США, ФРН, Великобританії. Багато досвіду мають італійські конструктори. Найбільш вдалою з розроблених ними є 105 мм горна Г М56. Перший її зразок фірма “ОТО – Мелара” виробила у 1956 р., а серійний випуск розпочався у 1957р. Крім італійської армії М56 була на озброєнні більш як 30 країн світу. Загальний обсяг поставок склав 2600 од. У багатьох країнах гаубиця до цього часу є в артилерійських підрозділах повітряно – десантних, горно піхотних та піхотних частин, а також у з’єднаннях морської піхоти.

Особливістю конструкції гаубиці є перемінна висота лінії вогню. У одному положенні гармата веде вогонь навісною траєкторією по цілям, що знаходяться в укриттях. У іншому положенні з гаубиці можна вести вогонь по настильній траєкторії, наприклад, по броньованим цілям.

У зв’язку з тим, що гаубиця створювалась як горна, вона пристосована для перевезення на в’ючних тваринах та для скидання з парашутом. Для цього вона розбирається на 11 складових частин вагою до 122 кг кожна. На її розбору навченому розрахунку з 7 чоловік потрібно до 3 хв, а для зборки у бойове положення – до 4 хв. Саме ця її особливість зробила гаубицю популярною у багатьох країнах, де велись повстанські дії.

Досить оригінальні та ефективні