Розвиток артилерійських систем армій провідних країн світу у другий половині 20-го ст. – початку 21 ст.

Майже одночасно з прийняттям угоди про єдину балістику у США почалась розробка нової артсистеми для заміни застарілої М114А2. Нова гаубиця розроблялась Науково – дослідницьким Центром (НДЦ) Рок – Айлендського арсеналу. ЇЇ перші зразки, які мали назву ХМ198, були вироблені у 1969 р., але на озброєння СВ та корпусу морської піхоти (МП) гаубиця була прийняти лише у 1978 р. під назвою М198. Кількість вироблених гармат цього типу складає 1700 од., з яких 1300 отримали ЗС США.

Конструкція гаубиці аналогічна FH70, але живучість стволу (а це один з найважливіших експлуатаційних та економічних показників) нижче. Особливістю є те, що при переводі у похідне положення ствол повертається на 180 градусів та укладається на зведені станини. Завдяки цьому можливе транспортування гаубиці літаком або транспортно – десантним вертольотом СН47С “Чінук”.

Стрільба з гаубиці ведеться пострілами роздільно – гільзового заряджання з ядерними снарядами М454, керованими М712 “Копперхед”, ОФС, АРС, а також касетними снарядами різних типів: з ОФ гранатами (60 од.) ; з кумулятивно – осколковими бойовими елементами (БЕ) (64 од.) ; протитанковими (9 од.) або протипіхотними (36 од.) мінами. Крім того, можлива стрільба всіма стандартними 155мм боєприпасами НАТО.

На даний час у ЗС США це основна буксируєма гармата ПА. Кількість М198 на 01. 01. 2004р. складала 697 од. Саме М198 разом з самохідною гаубицею (СГ) М109А6 складали основу артилерії у бойових діях, які вели США та сили коаліції у війні у районі Перської затоки. У якості позитивного прикладу застосування артилерії іноземні фахівці відмічають дії 1-ої експедиційної дивізії морської піхоти (едмп) США, яка брала участь у визволенні Кувейту у січні – лютому 1991р. (11, ст. 47).

Після прибуття у серпні 1990 р. у Саудівську Аравію і до початку бойових дій командування дивізії вивчало досвід ірано – іракської війни і, особливо, тактику дій артилерії, яка являла найбільшу небезпеку (по даним розвідки на ділянці фронту 1 едмп було виявлено зосередження більше 1200 гармат та мінометів ЗС Іраку, була вскрита підготовка противником декількох “вогневих мішків”). Літаки 1-го авіа крила авіації МП не мали достатнього запасу авіаційних боєприпасів для ураження всього угрупування артилерії противника протягом першої (повітряної) фази операції. Тому було прийнято рішення про проведення до початку наступу наземних сил систематичних повітряно – артилерійських нальотів на позиції іракських військ. Починаючи з 19 січня 1991 р. у нічний час артилерійські підрозділи 1 едмп під прикриттям механізованих підрозділів висувались до кордону з Кувейтом для нанесення ударів по позиціям польової артилерії Іраку. Одночасно літаки радіоелектронної боротьби (РЕБ) авіації МП проводили електронне подавлення іракських наземних радіолокаційних станцій (РЛС) розвідки.

Після кожного артилерійського вогневого наліту підрозділи, що брали у ньому участь, починали відхід у глибину території Саудівської Аравії, а робота авіаційних засобів РЕБ на короткий час зупинялась. Це як би давало змогу іракській стороні виявляти тимчасові вогневі позиції американської артилерії та наносити по ним удари у відповідь. З їх початком за допомогою авіаційного навідники (літак F/А-18 “Хорнет”) проводилось наведення ударних літаків, що були у повітрі, на іракські артилерійські батареї, що вели вогонь.

Мета цих систематичних дій полягала у наданні психологічного впливу на іракських артилеристів для того, що змусити їх відмовитись від ведення вогню, коли у повітрі знаходилась американська авіація. Це було складовою частиною загального плану і, за оцінками розвідки, к другій половині лютого 1991 р. мета цих дій була досягнута, після чого 24 лютого на цієї ділянці фронту почались наступальні бойові дії. Саме велика вогнева потужність, маневреність, експлуатаційна надійність М198 та М109А6 забезпечили виконання розробленого плану.

Разом з тим, зарубіжні оглядачи відмічають, що навіть ефективні рішення, які були реалізовані під час застосування зразків ПА, не в повній мірі задовольняють відповідність тактико – технічних характеристик (ТТХ) вимогам сучасного високо маневреного бою до артилерійського озброєння. Такі зміни в тактиці застосування ПА, як збільшення долі вогневих засобів, що виділяються для загальної підтримки, розосередження бойових порядків артилерійських підрозділів та підвищення їх тактичної автономності, Мобільності та живучості – все це вимагає використання як в конструкції гармат, так і в методах їх застосування принципіально нових рішень.

З метою реалізації цих вимог командування МО США разом з командуванням МП організувало конкурс на створення 155мм БГ для заміни М198. В ньому, крім американського консорціуму “Локхід – Мартін”, взяли участь дві англійські фірми – “Ройял орднанс” та “Віккерс шіпбілдінг енденджінірінг”. У відповідності з тактико – технічними вимогами, які були поставлені, нова гаубиця повинна мати Дстр до 30 км для ОФС та до 40 км – для АРС, практичну швидкострільність 5- 8 постр/хв, час переводу у бойове або похідне положення не більше 2 – 3 хв., можливість стрільби прямим наведенням, систему управління вогнем на базі ЕОМ, бути авіа транспортабельною, у тому числі і на зовнішній підвісці вертольоту. В основу системи всі фірми – конкурсанти взяли ствол 155 мм СГ М109А.

Дослідний зразок 155 мм легкої БГ LW155, який був представлений “Локхід – Мартін”, по заявкам розробників, повністю відповідає вказаним вимогам. Конструкція гаубиці досить цікава – у неї немає станин. Їх