Розвиток артилерійських систем армій провідних країн світу у другий половині 20-го ст. – початку 21 ст.

Застосовувалась Д-30 російською армією і під час війни у Чечні. При чому можливість ведення кругового вогню з гаубиці забезпечили у деяких випадках ведення вогню однією батареєю повзводно по двом різним цілям, розташованим у протилежних напрямках.

Для стрільби Д-30 характерна висока точність вогню. Це давало змогу російським артилеристам у багатьох випадках не використовувати громіздкі машини зі складу комплексу командирських машин управління (КМУ), які у гірській місцевості демаскували положення командно-спостережних пунктів, а для розвідки та коректування вогню використовувати лише оптичні прилади (як правило, далекомір 1Д13 ЛПР-1 “Коралон”). Як і при бойових діях у ДРА завдання управління вогнем артилерійських підрозділів виконували артилерійські спостерігачі-коректувальники. Але на цей час загальновійськові командири, особливо у другу половину чеченської війни, надавали коректувальникам більше уваги, спеціально призначаючи особовий склад для їх охорони та перенесення засобів зв’язку та приладів.

Хоч 122 мм Г Д-30 була розроблена більш, як 40 років тому назад, питання зняття її з озброєння не розглядається. У даний час у Російській Федерації (РФ) державним унітарним підприємством “Завод № 9” (м. Єкатиренбург) розроблений проект подальшої її модернізації. Згідно цього проекту передбачається установка нових противідкатних пристроїв, нових пневмоколіс та механізму досилку снаряду при заряджанні. Вважається, що заплановані зміни збільшать швидкострільність з одночасним зменшенням фізичного навантаження на особовий склад вогневих розрахунків.

Наприкінці 1960-х років та у більш пізніший час у СРСР були також розроблені і інші буксируємі артсистеми ПА, які знаходяться на озброєнні і у даний час.

У листопаді 1968 р. СКБ Пермського машинобудівельного заводу була розпочата розробка нової 152мм пушки з підвищеною Дстр. Вона прєктувалась з самого початку у двох варіантах – буксируємо під індексом 2А36 “Гіацинт Б” та її варіант 2А37 для самохідної артилерійської установки (САУ) 2С5 “Гіацинт”. Дослідні зразки пушки проходили полігонні випробування у 1971-1972 рр, серійне виробництво почалось у 1976р. Пушки 2А36 “Гіацинт-Б” надходили на озброєння радянських артилерійських бригад та дивізій. Також незначна їх кількість експортувалась у Фінляндію та Ірак.

ТТХ даної системи та її бойові властивості на час прийняття на озброєння були дуже вражаючими: максимальна Дстр досягала 28, 5 км – ОФС та до 33 км – АРС. Для пушки були спеціально розроблені нові постріли, основним з яких був постріл ВОФ39 з ОФС ОФ-29. Цій снаряд важить 46 кг та містить 6, 73 кг вибухової речовини А-ІХ-2 (гексоген з алюмінієвою пудрою). З врахуванням швидкострільності пушки 6 постр/хв це значить, що батарея з 8 гармат здатна за хвилину зрушити на позиції противника близько 2, 2 т сталі та вибухівки.

Спочатку у боєкомплект гармати входили ще й АРС, кумулятивні та димові снаряди. Згодом були розроблені і касетні снаряди ЗО-13 з осколковими бойовими елементами, касетні снаряди з само прицільними БЕ, які обладнані датчиками цілі, снаряди з ядерним боєприпасам малої потужності (до 2 кт), а також снаряди-постановники радіозавад.

Але самими сучасними артсистемами ПА Радянської Армії були 152мм СГ 2С19 “Мста-С” (була прийнята на озброєння у 1989 р.) та 152мм БГ 2А65 “Мста-Б”, яка була прийнята на озброєння у 1986р. Поява ціх двох систем, як і у випадку з “Гіацинт -Б” та “С” стала наслідком нової тенденції у створенні артилерійського озброєння у СРСР, коли одночасно нові системи розроблялись як у буксируємому, так і у самохідному варіантах.

Будова 2А65 дуже нагадує будову Д-20, але довжина стволу 53 клб та застосування нових гідропневматичних противідкатувальних пристроїв дозволило досягнути Дстр до 24, 7 км та швидкострільності до 8 постр/хв. Перелік снарядів, які може застосовувати “Мста” аналогічний переліку боєкомплекту “Гіацинту”, але снаряди відрізняються аеробалістичною формою та зарядами, якими комплектуються.

Для забезпечення автоматизованого управління вогнем дивізіонів, озброєних гаубицями “Мста-Б” були розроблені комплекси “Фальцет” та “Капусник”, застосування яких значно підвищує вогневі та маневрені можливості підрозділів.

Так як у бойових діях у ДРА та у Чечні відповідно Радянською та Російською армією, в основному, застосовувались самохідні варіанти згаданих систем, то позитивні та негативні сторони їх бойового застосування розглянемо далі.

Слід також відмітити, що протягом довгого часу у РФ практично повністю було відсутнє фінансування конструкторської та науково-дослідницької роботи по артилерійській тематиці. Наслідком цього, зокрема, стало досить вагоме відставання ТТХ російських 152мм гармат від відповідних характеристик модернізованих та нових артсистем західного виробництва. Також відставання намітилось і у рівнях характеристик та можливостей боєприпасів до ціх систем.

Крім відносного зниження вогневих можливостей частин та з’єднань СВ, ці фактори негативно сказались і на конкурентноздатності артилерійських гармат російського виробництва на світовому ринку озброєння. Тому для подолання негативних наслідків російське державне унітарне підприємство “Завод № 9” з 1995р розробило