Розвиток артилерійських систем армій провідних країн світу у другий половині 20-го ст. – початку 21 ст.

Пушка М-46 має незвичний для озброєння Сухопутних військ (СВ) СРСР калібр – 130 мм, який використовувався, в основному, на флоті. Застосування такого калібру у поєднанні з довжиною ствола приблизно 58 калібрів (клб) дозволило створити гармату з досить великою для ПА тих років Дстр – до 27150м. Вогневі можливості гармати та потужність боєприпасів цілком відповідали вимогам, які панували у той час у поглядах на бойове застосування артилерії.

Конструкція гармати досить традиційна. Особливість ходової частини полягає у тому, що для транспортування гармати у похідному положенні додатково використовувався одновісний передній колісний хід. Завдяки цьому велика маса пушки розподілялась рівномірно не на два, а на чотири колеса, що значно збільшило проходимість гармати, особливо по сипучому ґрунту. Але те, що ствол при переводі у похідне положення за допомогою лебідки відтягувався назад, де кріпився до спеціальних упорів на станинах, значно збільшувало час на перевід пушки у бойове або похідне положення.

Все ж пушка відповідала вимогам того часу та гарно зарекомендувала себе у бойових діях (особливо арабо-ізраїльській війні), тому армії Ізраїлю та Південно-Африканської Республіки (ПАР) взяли собі на озброєння зразки, які були захоплені ними у якості трофейних, а промисловість цих країн самостійно виробляє боєприпаси до них та пропонує до продажі.

У даний час різними фірмами Ізраїлю, Китаю пропонуються варіанти модифікації М-46, які передбачають установку на її лафеті 155 мм стволів довжиною 45 клб, що дає можливість використовувати для стрільби стандартні 155 мм боєприпаси НАТО.

Подальшим кроком у розвитку артилерійських систем у СРСР стало створення 152 мм П М-47. Це стало наслідком тенденції, яка мала місце у розвитку радянського артилерійського озброєння: створення дуплексних систем (двох гармат, які відрізняються одна від одної по калібрам та Дстр, але мають однаковий уніфікований лафет та виконують одні і ті ж вогневі задачі). Пушка М-47 була отримана простим накладенням 152 мм ствола на лафет пушки М-46.

Одночасно в 50-х роках 20 ст. у СРСР велась розробка нової 122 мм корпусної пушки для заміни 122 мм П зразка 1931/1937 рр., яка використовувалась у роки другої світової війни. Пушка Д-74, яка була створена конструкторським бюро (КБ) на чолі з видатним радянським конструктором артилерійських систем Ф. Ф. Петровим, виявилась дуже вдалою: при масі на 1, 7т менш, ніж 122 мм П зразка 1931/1937 рр., вона мала Дстр майже на 4 км більше. Пушка була на озброєнні Радянської Армії та експортувалась у Єгипет, Перу, Корейську Народно-Демократичну Республіку (КНДР), В’єтнам, Нігерію, Лівію та на Кубу.

Особливістю її будови була наявність у конструкції нижнього станка лафету спеціального піддону, який грав роль центральної опори, на яку спиралась гармата при стрільбі. Таке конструктивне рішення було застосовано вперше у світовій практиці створення буксируємих гармат та значно підвищило стійкість гармати під час стрільби. У поєднанні з використанням катків на кінцях станин це дозволило без особих зусиль та швидко змінювати напрямок стрільби. Вдале застосування Д-74 єгипетською армією у арабо-ізраїльських війнах 60 – 70 рр. минулого сторіччя підтвердило високу ефективність такої конструкції гармати. Для стрільби з неї застосовувались ті ж боєприпаси, що і для попереднього аналогу. При цьому максимальна Дстр склала 24 000м, а при застосуванні бронебійних снарядів єгипетською армією під час війни з Ізраїлем 1969-1979 рр. була відмічена здатність пробивати броню танків до 185 мм на дальностях стрільби до 1 км.

З появою на озброєнні Д-74 була закладена нова тенденція у конструкції буксируємих гармат ПА – майже всі аналогічні системи, створені пізніше не тільки у Радянському Союзі, а і в інших краінах-виробниках артсистем, мали саме таку компоновку – з відкидною опорною плитою як складовою частиною лафету.

Вдала конструкція лафету 122 мм П Д-74 була використана тим же КБ при створенні у 1955 р. 152 мм пушки-гаубиці (ПГ) Д-20. Ці гармати надходили на озброєння артилерійських частин корпусного та армійського підпорядкування та разом вони склали так званий “корпусний дуплекс”, який призначався для використання вогневих завдань у ланці “корпус – армія”.

152 мм ПГ Д-20 була на озброєнні більшості країн Варшавського Договору та експортувалась і в інші країни. Найбільші обсяги поставок були у Алжир, Єгипет, Нікарагуа, Індію.

Артилерійські системи Д-74 та Д-20 відрізняються тільки стволами: довжина стволу пушки Д-74 складає 52 клб, а у Д-20 – 26 клб. Спочатку для стрільби з Д-20 застосовувались ті ж боєприпаси, що і для 152 мм Г Д-1 років другої світової війни. Але згодом у її боєкомплекті з’явились осколково-фугасні снаряди (ОФС) підвищеної потужності, снаряди з готовими убивчими елементами. Крім того, 152 мм ПГ Д-20 здатна вести вогонь керованими снарядами 3ОФ39 “Краснополь” та спецбоєприпасами з ядерним зарядом. Кумулятивний снаряд Д-20 має бронепробиваємість до 250 мм, що на час створення системи забезпечувало пробивання броні майже всіх існуючих у той час танків.